За повідомленням Генерального штабу Збройних сил України, 15 жовтня біля тимчасово окупованого Бердянська було знашкоджено чотири комплекси С-300.
С-300 «Фаворит» – це зенітно-ракетний комплекс, здатний вражати різні цілі на відстані до 200 кілометрів, залежно від типу застосовуваних елементів і ракет-перехоплювачів. Комплекс призначений для оборони великих промислових та адміністративних об’єктів, військових баз та пунктів управління від ударів засобів повітряно-космічного нападу супротивника.
Саме це тип озброєння використовувався російською армією під час останніх обстрілів Запоріжжя.
Також повідомляється про знищення особового складу та техніки противника у Запорізькій області за попередні дні. В результаті ефективних дій Сил оборони в районах населених пунктів Оріхів, Кінські Роздори та Токмак уражено близько ста окупантів. Серед них понад 25 щойно мобілізованих.
Декілька днів тому до російського полону потрапив бердянець Олег Пономаренко – стрілець 56-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ (в/ч А0989), яка до недавнього дислокувалася в Маріуполі.
Його було захоплено бойовиками незаконного формування «100-а бригада народної міліції днр» біля села Невельське Ясинуватського району Донецької області, де він перебував з 23 вересня. Судячи із відеозапису, який окупанти опублікували в своїх медіаресурсах, Олег під час бою отримав поранення.
Дружина та дочка нашого бійця перебувають у Тернополі, батьки – у Бердянську. Хто знає їхні контакти – повідомите, що він живий і потрібно займатися питанням звільнення.
Точне місцезнаходження Олега Пономаренка наразі не відоме, вочевидь, його утримують на непідконтрольній частині Донецької області.
Начальник Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух з нагоди Дня територіальної оборони в Україні звернувся до Міністерства оборони України з ініціативою присвоїти почесні найменування 110-й окремій бригаді територіальної оборони Збройних сил України імені Дмитра «Байди» Вишневецького та батальйонам, що входять до її складу. Це має відновити історичні традиції національного війська щодо назв вiйськових частин, проявлені героїзм та мужність під час виконання бойових завдань.
110 ОбрТрО утворена у грудні 2018-го року на базі в/ч А7038, є кадровим формуванням Сил територіальної оборони Збройних сил України у Запорізькій області та перебуває у складі Регіонального управління «Схід» Сил ТрО.
Бердянський батальйон буде названо на честь Петра Григоренка – радянського генерал-майора, українця, правозахисника, дисидента, політв’язня, члена-засновника Московської та Української гельсінських спілок.
Петро Григорович народився 16 жовтня 1907 року в селі Борисівка Бердянського повіту, Таврійської губернії Російської імперії, у 1934 році закінчив Московську військово-технічну академію. У 1938 році домігся прийому у генерального прокурора Вишинського, на якому розповів про зловживання представників органів НКВС в Запоріжжі. Є учасником боїв на річці Халхин-Гол у 1939 році, де був поранений під час мінометного обстрілу; німецько-радянську війну зустрів на Далекому Сході, командував 18-ю окремою стрілецькою бригадою. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни і шістьма медалями, отримав ступінь доктора наук. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність був затриманий в аеропорту Хабаровська та доправлений до Москви, де його помістили у внутрішню в’язницю КДБ. На першому допиті відхилив пропозицію «покаятися» та уникнути арешту і суду, після чого був розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Проходив примусове лікування в Ленінградській спеціальній психіатричній лікарні, перебував у радянських тюрмах і таборах. Після усунення від посади Хрущова, у квітні 1965 року був звільнений. Після цього працював сторожем, екскурсоводом, вантажником у магазинах, майстром у будівельному управлінні. З 1977 року проживав у США, помер у Нью-Йорку, похований на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруці в штаті Нью-Джерсі. У Львові на честь Петра Григоровича назвали площу, в Києві та Харкові — проспекти. Крім цього, вулиці Петра Григоренка є в Кодимі Подільського району Одеської області та в Симферополі.
Іншим окремим батальйонам 110-ї ОбрТрО запропоновано надати такі назви: Мелітопольському – ім. Дмитра Донцова, Пологівському – ім. Нестора Махна, Василівському – ім. Петра Болбочана, Запорізькому – ім. Василя Вишиваного.
На тимчасово окупованій частині Запорізької області рашиські загарбники планують створити туристичний кластер під назвою «Азовське узбережжя».
Економічний кластер – це сконцентрована на певній території група взаємопов’язаних організацій та постачальників, які взаємодоповнюють та посилюють конкурентні переваги один одного та кластера в цілому.
Планується, що кластер «Азовське узбережжя» охопить санаторії, готелі, бази відпочинку та дитячі оздоровчі табори, розташовані від Бердянська до Кирилівки. Куруватиме цей проект так званий «виконувач обов’язків міністра культури, спорту та туризму Запорізької області» Радик Ісякаєв.
На конференції в Ялті Ісякаєв пафосно заявив, що це буде курорт світового масштабу, але вказав на дефіцит кваліфікованих кадрів як у сфері організації роботи, так і у сфері обслуговування. Також він повідомив про створення псевдодержавного підприємства «курорти Запорізької області».
Судячи зі слів Ісякаєва про те, що окупаційна адміністрація Запорізької області «не збирається винаходити велосипед, а планує використовувати передові практики російських регіонів», цей проект є завідомо провальним. Втім, як і все, за що беруться представники росії.
Радик Ісякаєв є громадянином рф. Він родом із Мордовії (зареєстрований у селі Лямбір, проживає у Саранську). Раніше був підприємцем та працював у Криму директором незаконного «євпаторійського культурно-етнографічного центру «малий Єрусалим». Був депутатом лямбірського муніципального району, а також кандидатом у депутати державних зборів республіки мордовія та самозваної «євпаторійської міської ради».
У 2020 році Ісякаєв потрапив у скандал, коли євпаторійські орендарі павільйонів на туристичному маршруті «Малий Єрусалим» опублікували відео, в якому поскаржилися на нього за необґрунтоване підвищення орендної плати вдвічі. Коротше кажучи, крихобор рідкісний – бердянським готельєрам-прихильникам «руzzкого міра» приготуватися!
Також примітно, що окупанти не включили до цього кластера узбережжя Маріуполя. Хоча після пошкодження порту та знищення заводу «Азовсталь» туризм залишився чи не єдиною сферою, яку там можна розвивати. Очевидно, що поки Маріуполь під контролем росії, жодних перспектив на відродження у цього міста також немає.
Після нещодавних масованих ракетних обстрілів голлівудська зірка Ольга Куриленко висловилась в Іnstagram на підтримку народу України. Свій допис вона зробила англійською та українською мовами.
Уродженка нині окупованого рашистами Бердянська написала «Я не можу перестати думати про те, що переживає народ України. Таке горе. Такий жах. Я глибоко шкодую про те, що відбувається, і мої думки з вами всіма». Наприкінці Ольга наперед перепросила російською за ймовірні помилки в українському перекладі, оскільки її «рідна мова – російська».
Також під постом акторка залишила неоднозначний коментар, у якому зазначила, що завжди, коли вона пише про війну в Україні, починається війна в коментарях.
Дослівно: «Каждый раз, когда я пишу о войне в Украине, в комментариях становится войной. Я не желаю, чтобы моя страница была местом ненависти и не позволю. Не забывайте, что я контролирую свою страницу. Опасайтесь: я буду блокировать каждого, кто будет неуважать меня или других. Просто на заметку: я ненавижу политику и никогда не буду в ней участвовать. Однако я люблю людей. Я скорблю о непрекращающихся смертях тысяч, которые не просили этой войны. Не важно откуда они! Мое послание не за и не против кого-либо. Мое послание состоит в том, чтобы проявить сострадание к невинным людям, которые умирают И, да, будь то люди Донбаса или за его пределами, я тоже скорблю о них. Я не принимаю политические стороны. Я на стороне невинных людей, независимо от того, из какой они страны. И это мое право занять эту должность. И, нет, больше ничего не могу сделать, как запостить слова поддержки. Ничего другого. Я не политик (не хотелось бы им быть). Эта война в их руках и ни один из наших «протестов» их не остановит. Только они могут это остановить. Вот и слова поддержки. Вам не нравятся слова поддержки? Не приходите на эту страницу и пожалуйста, отпишитесь. Или я вас сам заблокирую».
Матрос військово-морських сил України Олександр Катков – корінний бердянець. З 2019 року він служить радіотелеграфістом на кораблі «Донбас». У перший день війни, відправивши свою дружину Тетяну з двома дітьми до Польщі, Олександр вирушив захищати Маріуполь. Через певний час екіпаж його судна прикомандирували до Національної Гвардії.
Зв’язку практично не було, тож дружині Олесандр дзвонив рідко. Розповідав, що коли з побратимами виходив із оточення, у місті вже були одні руїни. Боєприпаси вичерпалися, продукти і вода закінчувалися – їли і пили те, що вдавалося роздобути: чіпси, консерви, кола, енергетик. У тимчасових сховищах бійцям доводилося грітися саморобними лампадками, а тим, хто не мав спальних мішків, спати на холодній землі.
Тетяна згадує, що в основному її спілкування з чоловіком полягало в коротких повідомленнях «Все ок, живий» або «Все нормально, маневруємо». Про бої Олександр розповідав мало, переважно розпитував про неї та про дітей. При цьому на задньому фоні неодмінно чулися прильоти і розмова могла закінчитися словом: «Повітря!», після чого у телефоні лунали гудки, а Тетяні залишалося лише гадати, куди влучив боєприпас і чи вдалося Олександру вціліти.
19 березня матрос Катков вийшов на зв’язок востаннє. У той день підрозділ продовжував спроби вийти з оточення і він довго не брав слухавку – відповів приблизно з 15-го разу. Не дивлячись на його слова «Все нормально, я передзвоню», Тетяна відчула, що справи погані.
Через п’ять днів їй зателефонувала дружина товариша Олександра по флотилії і повідомила, що вони потрапили у полон. Цю інформацію зумів передати їхній побратим, який бачив хлопців у підконтрольному днр Докучаєвську (самому йому вдалося пройти через рашистський блокпост під виглядом цивільного).
З того часу не надходило жодних звісток. І лише зовсім недавно інший товариш по службі Олександра надіслав листа на ім’я капітана корабля, в якому повідомив, що всі вони утримуються в Оленівській колонії.
Вже було кілька обмінів військовополоненими, але матроса Каткова до списків не включають. Тетяна з дітьми чекає на повернення чоловіка живим та здоровим і до неї приєднується увесь Бердянськ.
6 квітня корабль «Донбас» був знищений в ході бойових дій по обороні Маріуполя (на судні почалася пожежа і згодом він затонув біля стінки порту). У травні російська сторона заявила про плани підняти судно.
В результате сегодняшнего ночного ракетного авианалёта российская армия лишила жизни минимум 13 мирных запорожцев. Это только предварительный результат обстрела жилых кварталов областного центра, поскольку разбор завалов домов ещё не окончен.
Прямо сейчас за жизни 50-ти запорожцев сражаются медики, среди этих пациентов 11 детей. Ещё 39 пострадавших находятся на амбулаторном лечении.
“Вторая армия мира” в очередной раз показала свою мощь, устроив циничное массовое убийство людей, которые спали в своих жилищах.
Российские ракеты за последние дни унесли в областном центре 65 невинных жизней: 32 погибли в колонне на пункте пересечения, 20 в многоэтажках в центре города и 13 на правом берегу Днепра.
За последние дни вражеские атаки на подконтрольной территории области унесли жизни 42-х человек и ранили 176 граждан.
Путинская армия, осознавая свою неспособность сопротивляться ВСУ на поле боя, перешла к тактике откровенного террора и геноцида украинского народа. Смертельные ракеты вылетают в основном с Бердянска и других частей оккупированной территории области.
Сегодня старший советник Конгресса США Пол Массаро сообщил, что на рассмотрение этого органа внесены законопроекты о признании россии страной-спонсором терроризма и о признании её действий в Украине геноцидом.
З початку 1920-го року запеклі битви Громадянської війни відбувалися у Приазов’ї без перерв. Особливо вони посилилися влітку – лише за першу половину червня XIII-а армія Робітничо-селянської Червоної армії втратила тут близько 8000 чоловік полоненими, приблизно 30 гармат, два бронепоїзди, безліч кулеметів та склади боєприпасів. Великих втрат зазнала і Руська армія.
У червні чотири тисячі бійців білогвардійського Кримського корпусу генерала Якова Слащова, розгромивши червону кінну групу Дмитра Жлоби, вийшли з Криму та прорвалися до Донбасу. Проте виконати головне завдання цього наступу — розгром XIII-ї армії РСЧА — їм не вдалося.
15 липня білогвардійський корпус генерал-лейтенанта Олександра Кутепова прорвав оборону ворога і захопив Оріхів, потім продовжив наступ на Пологи та Олександрівськ (нинішнє Запоріжжя).
Бердянськ залишався під контролем XIII-ої армії, яка вела оборонні бої, щоб не допустити виходу білих з боку Мелітополя, де було розміщено ставку головнокомандувача Руської армії барона Петра Врангеля.
Лінія фронту проходила між цими двома містами.
***
Приблизно в ці дні бердянці Андрій Артамонов та Кіндрат Чарочкін поїхали до Ногайська (нинішнього Приморська), щоб продати там сушену рибу та помідори. Обидва – приватні візники та мешканці «Колонії»: з 9-ї та 5-ї ліній відповідно.
Не зустрівши на шляху перешкод, вони наважуються перетнути лінію розмежування і доїхати до Мелітополя. Там на базарі вони розпродують свій товар і вступають у бесіди з білогвардійцями, від яких беруть гроші та листи для передачі їхнім родичам у Бердянськ.
Наступного дня Артамонів та Чарочкін цей вояж повторили і, повертаючись додому, погодилися підвезти до Ногайська випадкову знайому. Жінка виявилася дружиною матроса-червоноармійця, який перебував у Криму та вів підпільну роботу.
Після прибуття Попова Ксеня (так її ім’я вказано в протоколі опитування) відразу ж вирушила до Особливого відділу Бердянського району при Реввійськраді XIII-ї армії, який займався контррозвідкою. Там вона повідомила, що їздила до Мелітополя за особистими речами та познайомилася із візниками.
«Вони брали листи та гроші від офіцерів для передачі їхнім родинам у Бердянську і ці ж спекулянти передавали відомості з Бердянська та все, що відбувається на Червоному фронті» – пояснила Попова. Військовому слідчому Халіпову вона повідомила навіть звання та прізвища білогвардійців, з якими контактували візники, точні суми грошей й адреси їхніх дружин та власне адреси Артамонова і Чарочкіна.
Така цікавість та уважність до деталей можуть вказувати на те, що Ксеня Попова була червоною агентесою.
Наступного дня, 26 липня чекісти нагрянули до домівок Чарочкіна і Артамонова з обшуками та заарештували їх. Перший спробував втекти, але безуспішно.
Під «гарячу руку» потрапив і зять Артамонова Леонід Сероштанов – «актор місцевого українського театру імені тов. Шевченка».
Його також заарештували, але після проведення перевірки невдовзі звільнили. А ось друзі-візники додому вже не повернулися, хоча у шпигунстві проти більшовиків вони не зізналися.
«Громадянину Артамонову вжити найвищої міри покарання як шпигуну, що передає відомості через фронт противнику, а Чарочкіна ув’язнити в концетраційний табір через те, що заради спекулятивних цілей кілька разів переїжджав фронтову лінію» – надрукував 1 серпня чекіст Халіпов у своєму Висновку.
Схоже, така поблажливість до Чарочкіна була пов’язана з тим, що він підтвердив факт спілкування Артамонова з білогвардійцями на мелітопольському ринку.
Проте, через тиждень Особливе відділення Бердянського району Особвідділу ВЧК при Реввійськраді XIII-ї армії розглянуло справу візників та ухвалило передати її Надзвичайній трійці до Маріуполя для застосування до них найвищого заходу покарання.
Відсутність прямих доказів шпигунства та позитивні характеристики від «Професійного союзу портової артілі вантажників і стивідорів», в якому вони раніше перебували, Трійкою до уваги прийняті не були,
і 23 серпня о 5 годині ранку бердянці Андрій Артамонов та Кіндрат Чарочкін були розстріляні і поховані на маріупольському цвинтарі у присутності коменданта місцевого Особвідділення.
***
До кінця вересня ІІ-а Біла армія генерал-майора Федора Абрамова розгромила XIII-ю радянську армію та зайняла спочатку Бердянськ, а потім і Маріуполь. Дорогою нею було захоплено 12 тисяч полонених, 40 гармат та 6 бронепоїздів (можливо, в цьому успіху є і внесок простих колонських візників Андрія Артамонова та Кіндрата Чарочкіна, яких прокуратура Запорізької області у 1998 році все ж таки реабілітувала). У середині листопада 1920 року XIIІ-та армія була розформована, а її Управління влито до IV-ї армії РСЧА.
Через нетривалий час червона влада в Бердянськ повернулася знову, але вже на 70 років (за винятком 1941-1943 років, коли місто було окуповане гітлерівцями). У наш час її продовженням є російська федерація. В 2022-му році бердянці знову зіткнулися з репресивним апаратом її спецслужб, необґрунтованими звинуваченнями у шпигунстві, труднощами перетину лінії розмежування і навіть позасудовими розстрілами. Але Бердянськ це випробування витримає – не вперше!
***
Статтю підготовлено за матеріалами Державного архіву Запорізької області. З повним змістом справи Артамонова/Чарочкіна/Сероштанова можна ознайомитись за цим посиланням.
Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» починає процес перейменування флоту. Це пов’язано з тим, що майже всі транспортні судна підприємства отримали свої назви ще за радянських часів. Частина з них названа на честь російських міст та діячів комуністичного режиму, а українські назви вказані російською мовою, наприклад «Запорожье» замість «Запоріжжя».
Керівництво УПД планує перш за все відзначити портові міста, які тимчасово окуповані ворогом – Маріуполь, Бердянськ, Феодосію. І нові назви суден мають це символізувати і про це нагадувати, особливо на міжнародному рівні.
Керівник компанії Дмитро Москаленко вже оприлюднив перші визначені перейменування. Буксир «Хабаровск» стане «Маруіполем», «Иваново» – «Генічеськом», «Оренбург» – «Феодосією», «Антон Оника» – «Миколаївом», «Володимир Куриленко» – «Києвом», а «Яков Батюк» – «Бердянськом».
Повний перелік нових назв буде оголошено трохи пізніше.
Українське Дунайське пароплавство – одна з найбільших судноплавних компаній в Україні та Придунайському регіоні. Вона працює на ділянці ріки довжиною 2400 кілометрів – від її гирла до порту Кельхайм, Німеччина. Флот УДП налічує 75 самохідних суден та 245 одиниць несамохідного флоту. Проте, за окремими повідомленнями, частина з них вже давно не «на ходу», в тому числі і деякі зі списку, наданого Москаленком.
Сегодня российская армия в очредной раз обстреляла ракетами практически полностью разрушенный город-герой Гуляйполе Запорожской области. В результате этого военного преступления погибли заместитель городского головы Александр Анатольевич Савицкий и руководитель местного коммунального предприятия «Благоустрійсервіс» Александр Анатольевич Косаренко.
«Эти люди никуда не убегали, до последнего были на своих рабочих местах. Защищали и поддерживали непокоренный город-герой Гуляйполе. Отомстим за всех и каждого. Враг ответит за все! Расплата неизбежна» – прокомментировал трагедию глава Запорожской областной администрации Александр Старух.
Наши соболезнования всем родным и близким погибших! Светлая память!
