Учора Служба безпеки України заочно повідомила про підозру у колабораційній діяльності Вадиму Утенкову – 54-річному токмачанину, який добровільно вступив до лав незаконного правоохоронного органу в окупованому Токмаку.
У вересні 2022 року він добровільно зайняв посаду начальника відділення охорони громадського порядку в фейовому органі «Токмацкий ГО ГУМВД в Запорожской области», підтримавши окупаційну владу в місті. Таким чином Утенков вчинив злочин, передбачений частиною 7 статті 111-1 Кримінального кодексу України, за який є відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Зі сторінки Утенкова в одній із російських соцмереж можна дізнатись, що він в 1994-2007 роках служив в Державній службі охорони МВС України, після чого працював в охоронній фірмі «Редут».
3 та 4 березня березня цього колаборанта в погонах чекають в Запоріжжі в обласному управлінні СБУ для письмового оголошення підозри та проведення інших слідчих дій.
Рівно рік тому колона російської військової техніки увійшла в Бердянськ через Мелітопольське та Маріупольське шосе, а також вулиці Івана Богуна та Сухарева. З того часу почався відлік нового етапу історії міста, який за трагічністю можна порівняти хіба що з гітлерівською присутністю 1941-43 років. Тоді окупація тривала 710 днів, скільки продовжиться окупація путінська – прогнози робити важко. В цю сумну річницю пропонуємо пригадати найважливіші події, які відбулись в Бердянську і назавжди увійшли в його літопис.
27.02 – о 14:30 російські війська увійшли до міста; захоплення мерії, поліції та телевежі; ушкодження інтернет-ліній; вбивство одного та поранення іншого охоронця заводу «Бердянські Жниварки»
28.02 – перший проукраїнський мітинг, залп рашистів із важкого озброєння по затоці від будівлі мерії
З весни в рашистському полоні перебуває уродженець Бердянська Максим Лютий. Про це стало відомо із ворожого телеграм-каналу, який публікує інформацію про наших ув’язнених захисників.
Максиму у вересні виповнилося 32 роки, він є військовослужбовцем окремого загіну спеціального призначення «Азов» Національної Гвардії України. До полону наш земляк потрапив під час оборони сусіднього Маріуполя. Місце його утримання не відоме.
Сподіваємось, що Максим якнайшвидше повернеться на волю до своїх близьких.
В середу, 22 лютого Управління СБУ в Запорізькій області оголосило підозру токмацькому екс-поліцейському Сергію Бутенко щодо його колабораційної діяльності та пособництві державі-агресору. Раніше Бутенко працював на посаді командира відділення №2 взводу №4 роти конвойної служби ГУНП в Запорізькій області, виїхати на підконтрольну територію не побажав і був звільнений в травні минулого року.
Слідство встановило, що в жовтні 2022 року Бутенко добровільно прийняв пропозицію окупаційної влади Токмака зайняти посаду поліцейського-конвоїра ізолятору незаконного правоохоронного органу «Токмацкий ГО ГУМВД в Запорожской области».
31 січня поточного року він допоміг представникам держави агресора незаконно перемістити з території міста Токмак до лінії бойового розмежування на околиці селища Кам’янське Василівського району 11 громадян України – Харченко А.В., Науменко А.С., Волобуєва Р.С., Спицького С.М, Уманець Н.І., Верескун В.І., Вовчак Б.О., Плішко А.П., Матюхіну Т.В., Прожогу В.М. та Латиша О.В. Звідти вони були примусово, із загрозою їх життю та здоров’ю, видворенні на підконтрольну Україні територію. Перед цим вказані громадяни з 22 січня утримувались в приміщенні токмацького ізолятору.
Частина 7 статті статті 111-1 ККУ (добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території), яка інкримінується 39-річному поліцаю Бутенку, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Захоплення Запорізької області розпочалося з самого початку повномасштабного вторгнення російської армії. 27 лютого першим із крупних населених пунктів був окупований Бердянськ, після нього – Мелітополь та Токмак, за ними – Пологи та Енергодар, а 10 березня – Василівка. Станом на сьогодні під контролем рашистів знаходиться майже 72% території регіону.
В літку, після приїзду першого заступника керівника пуінської адміністрації Сєргєя Кірієнко, загарбники почали створення бутафорського «совєта міністров воєнно-гражданской адміністрації області», до складу якого увійшли переважно громадяни росії, а також лише декілька зрадників з Криму, Донбасу та Мелітополя.
Голова цього псевдоуряду, його перший заступник та очільники 8 із 12 відомих «міністерств» є представниками-країни агресора. Вони приїхали із Комі, Мордовії, Чувашії, Ленінградської, Вологодської, Свердловської, Саратовської, Рязанської областей та Краснодарського краю. Це свідчить про те, що з одного боку, достатньої кількості надійних колаборантів, згодних на участь в анексії запорізьких земель, не виявилось, а з іншого – Кремль цей функціонал довіряє переважно своїм перевіреним кадрам. Розглянемо, хто саме погодився на цю брудну роботу.
У липні минулого року головою так званого «уряду» окупанти призначили Антона Кольцова. Для цього він був змушений залишити посаду першого заступника губернатора Вологодської області та голови уряду Вологодської області, які обіймав за сумісництвом. На захопленій частині Запоріжжя основним завданням Кольцова є вибудовування вертикалі влади «в соответствии с российским законодательством и конституцией россии». Також він в ручному режимі визначає курс рубля по відношенню до гривні та впровадив заборону розрахунків в українській валюті. Злочинні активності Кольцова вже отримали перші реакції світової спільноти – він потрапив під економічні санкції не тільки України, а й ЄС, Великобританії, США, Канади, Швейцарії, Австралії, Нової Зеландії та Японії. Звісно, попереду ще оголошення підозри та суд.
До Мелітополя Кольцов прибув не сам. У якості свого першого заступника по інфраструктурному розвитку він привіз Алєксєя Лисова – свого тепер вже колишнього політичного представника по Вологодській області. На Запоріжжі Лисов курує кадровий конкурс «Лидеры возрождения», який носить виключно пропагандистський характер і має демонструвати уявну підтримку місцевих мешканців окупаційній владі. Ця тема для Лисова не нова – у 2018 році він перемагав у аналогічному всеросійському конкурсі управлінців, після чого його кар’єра пішла вгору і він рік працював в адміністрації президента путіна.
«Міністерством культури, спорту та туризму» керує такий собі Радік Ісякаєв. Він зареєстрований у мордовському селі Лямбір, тривалий час мешкав у Саранську. В 2011-му році Ісякаєв обирався депутатом Лямбірського муніципального району, а в 2016-му був кандидатом у депутати державних зборів республіки Мордовія. Після тимчасової окупації Криму, він поїхав на півострів та намагався отримати мандат до «євпаторійської міської ради» – також не вдало. Проте якимось чином Ісякаєв посаду там отримав – очолив «євпаторійський культурно-етнографічний центр «малий Єрусалим», але дуже швидко потрапив у скандал, коли місцеві орендарі павільйонів з туристичного маршруту «Малий Єрусалим» опублікували відео, в якому поскаржилися на нього за необґрунтоване підвищення орендної плати вдвічі.
В окупаційному уряді Запоріжжя цей рашист курує створення туристичного кластеру «Азовське узбережжя». Але, схоже, не дуже розуміє, чим займається, оскільки заявляє про плани фізично розмістити в кластері (який є формою суто юридичною й абстрактною) 1,5 тисячі баз відпочинку, санаторіїв, отелей та інших об’єктів.
Юрій Гуськов – ще один «міністр» з російським паспортом. В фейковому уряді Запорізької області він відповідає за промисловість та енергетику. Перше, що зробив цей варяг – підписав меморандум про співпрацю з аналогічним відомством Свердловської області рф. І не дивно, адже напередодні він числився там на посаді радника міністра.
Крім цього, Гуськов планує створення кластерів легкої промисловості Запорізької області з переробки текстильної вторсировини та луб’яних виробів. Де Запоріжжя – а де луб’яні вироби! Добре, хоч не виробництво матрьошок та самоварів…
А ще Гуськов розпочав піар-проєкт «Говорит Россия!», в рамках якого вже було знято документальний фільм за участі актора Івана Охлобистіна, відомого своїми антиукраїнськими шовіністичними висловлюваннями. Цей фільм нібито має «развенчать мифы и фейки неофашистов и рассказать о восстановлении исторической справедливости в связи с возвращением региона в состав россии».
Більш нічим зазначений псевдоорган влади не відзначився, проте це не завадило Гуськову у підсумках 2022-го року зазначити, що «он был непростым, но промышленность Запорожской области стабильно развивалась: активно восстанавливаются производственные комплексы, регион возвращается к мирной жизни, у людей появилась долгожданная работа и перспективы будущего».
Керування «міністерством природних ресурсів» загарбники довірили Алєксандру Воробйову. Це сталося в результаті його переведення з аналогічної посади в Чувашії. До Мелітополя цей злочинець їхав через кримський міст 8 жовтня – в день, коли на ньому стався той самий вибух фури, але встиг проскочити на 3,5 години раніше до цього інцеденту.
Нова робота Воробйову задоволення не приносить. Тут він живе у страху та пересувається виключно у супроводженні персональної охорони, яка прибула з ним із Чебоксар. Подивимось, чи зможе вона йому допомогти у протистоянні із українськими силами опору.
Окупаційне міністерство культури очолює рязанський кінолог Юрій Кованов. Цей персонаж відомий тим, що під час штурму Маріуполя російською армією, поїхав туди в якості зооактивіста. Там він привласнив пітбуля на прізвисько «Адольф», що належав оборонцям заводу «Азовсталь», після чого відвіз його до Грозного в якості подарунку Рамзану Кадирову. Схоже, саме цей піар-ход і дозволив кінологу отримату посаду «міністра», адже професійні якості для росіян, на відміну від підлабузництва, фактор другорядний.
Доречі, в останній день минулого року песика під час обміну полоненими було повернуто додому (можливо, така ж доля чекає і на самого Кованова).
Наразі цей злочинець готує передачу заповідника «Кам’яна могила» у відання незаконно діючого севастопольського федерального музею «Херсонес Таврійський». Такі дії підтверджують, що «міністерство культури» існує суто формально, а його менеджер не здатний на жодні продуктивні дії.
«Міністр» праці та соціальної політики – найзасекреченіший урядовець окупованої частини Запоріжжя. Або його взагалі не існує. Принаймні, ні на сайті, ні в телеграм-каналі цього фейкового органу таку особу не згадують жодного разу. Проте, вдалося встановити, що з серпня його заступником є 44-річний громадянин рф Євгеній Маркелов. Сюди його прислали із Краснодарського краю, де він керував управлінням соцзахисту Гулькевичського району. Рівень «міністерських» заходів відповідний – тренінги на тему «Правильне застосування пальчикового массажу» і танці для громадян похилого віку – як у російському хуторському клубі!
Щоб стати «міністром» охорони здоров’я Запорізької області Борис Алєксандров у грудні минулого року здолав шлях у 1700 кілометрів із Республіки Комі. У 2020-2021 роках він займав там аналогічну посаду. Вся діяльність окупаційного МОЗ обмежується командируванням російських лікарів до захоплених регіонів, про що неодноразово розповідала його «перша заступниця» Єлена Борчанінова, яка також є колишньою чиновницею міністерства охорони здоров’я Комі. Але проблему нестачі кваліфікованих лікарів в окупованих містах та селах ці заходи ніколи не вирішать.
Це Свєтлана Шевченко. Раніше вона ніколи не працювала в органах влади, але зараз окупанти поставили її на чолі «міністерства агропромислового комплексу та продовольчої політики». До березня минулого року вона керувала фірмою «Агрогруп», яка зареєстрована в Ленінградській області та займається розведенням м’ясної та іншої великої рогатої худоби, а також була засновницею пітерського ТОВ «Новый жизненный свет», що спеціалізується на гуртовій торгівлі живими тваринами.
На своїй новій псевдопосаді Шевченко зустрічається з фермерами, курує перереєстрацію запорізьких земель за російським законодавством та впроваджує популістський проєкт «Сделано в Запорожье», який має демонструвати уявне просування підприємств регіону до внутрішнього ринку росії. Таке собі просування нічого в нікуди.
Ролі «міністра будівництва, архітектури та ЖКГ» виконує Юлія Губанова. В рідному їй місті Балаково Саратовської області її пам’ятають виключно як неформального лідера у місцевій групі «Асорті», якій на прикінці 80-х вдалося пробитися на центральне радянське телебачення. Але поп-зіркою Губановій стати не вдалося і вона вдарилась до підприємництва – мала бізнеси в Саратові та Москві, у тому числі й спільний з дружиною співака-депутата держдуми рф Дениса Майданова.
До Запорізької області в пошуках нової долі авантюристка приїхала з Криму, де вона очолювала «Севастопольстройпроект» – акціонерне товариство-«прокладку» між окупаційною адміністрацією Севастополя та підрядниками-будівельниками, через яке за два роки було прокачано більше чотирьох мільярдів рублів. Наразі основне завдання Губанової пов’язане з обслуговуванням воєнної логістики. Вона контролює ремонт доріг Джанкой-Мелітополь, Мелітополь-Бердянськ та інших, що зв’язують область з півостровом, оскільки постачання рашистської армії відбувається саме цими сухопутними коридорами.
Запам’ятаймо цих кар’єристів – кожен з них причетний до руйнувань та страждань, заподіяних українському народові, тому має бути сурово покараний.
Матеріал створено в рамках програми експертної підтримки ГО «Інтерньюз-Україна»
Під час виконання бойового завдання на східному напрямку загинув боєць 1-ої Окремої штурмової роти ДУК «Правий сектор» Віталій Захарченко з позивним «Джин». Він був родом із Бердянська.
На початку повномасштабного вторгнення, коли місто опинилось в окупації, Віталію разом із родиною вдалося вибратися звідти та переїхати на Рівненщину. У грудні минулого року «Джин» приєднався до лав ЗСУ. Разом з ним загинули ще троє побратимів. Удома у нього залишились дружина та дитина.
Добровольчий Український Корпус «Правий сектор» – це формування, що було створене у відповідь на початок російської збройної агресії проти України у 2014 році і є бойовим крилом одноіменної організації. 1-ша Окрема штурмова рота ДУК ПС є повністю добровольчою структурою, яка не входить до складу жодних офіційних формувань ЗСУ, НГУ, СБУ чи МВС.
Працівники так званого «увд по городу Бердянску и Бердянскому району» затримали 52-річного чоловіка, який нібито зробив напис «ОКУПАНТ» на автобусній зупинці по вулиці Петровський шлях.
Поліцаї-зрадники вилучили у громадянина куртку, аерозольний балончик, яким він зробив антиросійский напис та склали відосно нього протокол за частиною 1 статті 20.3.3 адміністративного кодексу рф (публичные действия, направленные на дискредитацию использования вооруженных сил российской федерации в целях защиты интересов российской федерации и её граждан, поддержания международного мира и безопасности).
Протокол було розглянуто у суді, який оштрафував чоловіка на суму 15000 рублів. Треба зазначито, що це перший загальновідомий випадок засудження громадянина України по російському законодавству в Запорізькій області. Наприкінці грудня ворожі медіа-ресурси повідомляли, що незаконний «бердянский городской районный суд» працєю по вулиці Консульській та розглядає адміністративні та цивільні стправи.
Дата цієї події, імена затриманого та «судді» не вказані.
Після окупації Бердянського району мешканець села Новопетрівка Анатолій Верещагін добровільно перейшов на бік ворога та почав з ним співпрацю – прийняв пропозицію самопроголешоного мера Бердянська Олександра Сауленка, який має судимість за згвалтування та є його сусідом і приятелем, очолити незаконий орган влади «Осипенковская ОТО».
65-річний Верещагін відомий як професійний шансоньє, автор та виконавець у жанрі руської блатної пісні.
Перебуваючи на своїї «посаді», Верещагін звільнив усіх нелояльних до нової влади співробітників установи та набрав своїх однодумців. Виконуючі завдання загарбників, він переконував мешканців району у тому, що «росія тут назавжди» та закликав до підтримки та всілякої допомоги окупаційним військам. Згодом, зрозумівшии, що підтримка рф серед населення мінімальна, йому було поставлено завдання провести примусову паспортизацію населення. У червні минулого року він організував роздачу російської гуманітарної допомоги мешканцям ОТГ взамін на отримання російського паспорту. Надалі Верещагін наказав своїм підлеглим скласти списки пенсіонерів, яким може буде надана допомога в розмірі 10 тисяч рублів, наголосивши, що гроші будуть видані лише тим, хто отримав російське громадянство. Іншим він погрожував позбавленням прав на володіння нерухомістю, автомобілями та отримання мінімуму соціальної допомоги, недостатнього для виживання.
Слідчі УСБУ в Запорізькій області кваліфікували дії Верещагіна за частиною 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України (добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора). Таким чином, колаборанту загрожує покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Верещагіна викликають на допит в Запоріжжя в обласне управління СБУ на 16 та 17 лютого поточного року.
Співробітники Державного бюро розслідувань за участі запорізького департаменту внутрішньої безпеки Нацполіції затримали поліцейського Бердянського міськрайонного відділу ГУНП Єгора Соловея, який після окупації добровільно перейшов на бік ворога та став до лав російських каральних органів. Він здавав загарбникам інформацію про українських правоохоронців, проводив у них обшуки, вилучав зброю, передав рашистам службовий транспорт та агітував місцевих жителів допомагати окупаційній адміністрації. До повномасштабного вторгнення зрадник працював дільничним інспектором в с. Новопетрівка та начальником сектору по боротьбі з домашнім насильством.
Операція відбулась в одному із сіл Черкаської області, куди злочинець потайки виїхав для переховування. У ході обшуків за місцем його перебування були виявлені оголошені окупантами орієнтування на розшук громадян України, пам’ятка «Як стати громадянином рф», дозвіл на безперешкодний проїзд всіма блок-постами загарбників у Запорізькій області, роздруковані мапи з позначенням локацій на підконтрольній Україні території. Серед іншого буде досліджуватись версія щодо його можливої диверсійної діяльності.
Наразі Соловею оголошено про підозру у державній зради за частиною 2 статті 111 КК України та вирішується питання обрання міри запобіжного заходу. Санкція цієї статті передбачає покарання від 15 років до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Із опублікованих в одному із ворожих телеграм-каналів відомостей, стало відомо, що у полоні знаходиться 43-річний уродженець Бердянська Кравець Ігор Олександрович.
Він оператор у складі взводу моторизованої розвідки 2-го батальйону окремого загону спеціального призначення «Азов» – формування Національної гвардії України, що входить до складу 12-ї бригади оперативного призначення Східного оперативно-територіального об’єднання НГУ. Цей підрозділ базувався у нині тимчасово окупованому Маріуполі. Саме під час оборони цього міста Ігор і потрапив в полон.
Тоді захисники Маріуполя були доставлені до районної лікарні міста Новоазовськ та колонії №120 смт Оленівка Кальміуського району (обидва ці населені пункти Донецької області з 2014 року знаходиться на непідконтрольній уряду України території), а також Таганрогу та інших російських міст.
Де саме утримується Ігор Кравець – на зазначається. Судячи з пов’язки на його шиї на опублікованому рашистами фото – у Ігора поранення руки.
