Співробітники Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Мелітополь завершили розслідування щодо бердянця Олександра Аврамчука, який погодився очолити незаконний правоохоронний орган «Отдела ГИБДД УВД по городу Бердянску и Бердянскому району».
Після захоплення міста рашистами він, будучи працівником Бердянського міськрайонного відділу поліції, відмовився від передислокації та добровільно став служити ворогу. Встановлено, що Аврамчук активно заохочував та схиляв колишніх товаришів по службі до співпраці з окупаційною владою. Країні-агресору зрадник служить і досі – від імені фейкової адміністрації патрулює вулиці міста, штрафує бердянців за законами рф та поповнює ворожу казну. Також відомо, що він бере участь в пропагандистських кампаніях, зокрема ретранслює кремлівські наративи про «великую русь».
Обвинувальний акт за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України (державна зрада в умовах воєнного стану) скеровано до суду. Колишньому правоохоронцю загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років або довічне ув’язнення з конфіскацією майна.
Депутат Бердянської міськради трьох крайніх скликань та екс-керівник КП «Бердянськекотранс» Іван Братеньков більшу частину свого життя жив за рахунок привласнення бюджетних коштів та комунального майна. Після окупації міста від цієї паразитичної звички він вирішив не відмовлятися.
Ваня у змові з псевдодиректором створеного окупаційною адміністрацією КП «Бердянскэкотранс» Іваном Шмаровозом вирішив заробити на скарбниці так званої «військово-цивільної адміністрації». Для цього він зареєструвався за російським законодавством як «индивидуальный предприниматель» з 45-ю видами діяльності та відкрив рубльовий рахунок у російському підсанкційному «Промсвязьбанке». Після цього Братеньков на підставі договорів, складених за законами рф, почав надавати фейковому «Экотрансу» послуги транспортного експедитора. Проект одного з таких договорів потрапив у розпорядження «Локатор-Медіа», ознайомитись з ним можна за цим посиланням.
Після окупації міста Братеньков перейменував мережу своїх магазинів «Зірочка» на «Звёздочку» та ще залишаючись у статусі депутата, виступав спонсором російських пропагандистських заходів.
В скликанні Бердянської міської ради 2020-2022 років Братеньков входив до підконтрольної народному депутату Олександру Пономарьову фракції партії «ОП-ЗЖ» та очолював постійну комісію з питань підприємництва та комунальної власності.
Цими діями Іван Братеньков зганьбив органи самоврядування України та зрадив бердянській громаді і всьому українському народові.
За день до повномасштабного російського вторгнення матросу 501-го окремого батальйону морської піхоти Олексію (на прохання його дружини прізвище з безпекових міркувань не називаємо) виповнилось 29 років. Проте Олексію було не до святкувань – він знаходився в селі Широкіно, фактично на тогочасній лінії фронту. Цей населений пункт на березі Азовського моря, в 22 кілометрах від Маріуполя, ще недавно був відомим місцевим курортом, однак російська армія перетворила його на руїни і з 2019 року там не залишилось жодного мешканця. Морпіх тоді не здогадувався, що його наступні іменини пройдуть ще в більш екстримальних умовах.
Олексій – військовий зі стажем. Він з 2017 по 2020 рок вже боронив Україну і після завершення контракту повернувся в рідне містечко Новодонецьк Краматорського району, де зустрів Катерину, яка стала його дружиною.
«Не дивлячись на те, що ми жили в сусідніх будинках, познайомились через Інстаграм. Спочатку було банальне спілкування, він часто зустрічав мене зі спортзалу, а потім ми закохалися один в одного і почали жити разом», – пригадує жінка.
Підтримуючи спілкування зі своїми побратимами, Олексій зрозумів, що наступ зі сторони росії неминучий. Осторонь залишатися він не міг і в листопаді 2021-го року підписав новий контракт зі Збройними Силами України. Не прохання дружини не залишати її, Олексій відповідав, що повинен захистити Батьківщину. Командування направило Олексія до 501-го окремого батальйону морської піхоти, який з 2016-го року дислокується у Бердянську. На початку грудня відбулась ротація і матрос опинився на передовій у Широкіно.
– Дуже тяжко було морально усвідомлювати, що він на відстані, в небезпеці, але Олексій завжди заспокоював і казав, що в серпні вже будемо разом, поруч. Це надавало сил! – ділиться Катерина. – 24 лютого за нашими планами, я мала їхати до нього в гості в Маріуполь, але вже десь 13 лютого він попросив відкласти цю поїздку, бо відчував щось недобре. І ось, 24 лютого о 6.30 він подзвонив мені і сказав: «Катя, війна почалась!»
Катерина до останнього не вірила, що це відбувається в реальності, але чоловік провів з нею інструктаж, як треба себе поводити під час обстрілу, наказав заклеїти скотчем вікна і попросив бути сильною та терплячою.
Підрозділ Олексія російські війська зустрів одним із перших. Хлопці захищали Широкине не шкодуючи себе, але ворог переважав в силі і морпіхи були змушені почати відступ до села на околицях Маріуполя, поблизу «Азовмашу». Там розпочались найбільш запеклі бої.
– Почалось найстрашніше, – продовжує свою розповідь Катерина, – дзвінків від Олексія ставало все менше і розмови ставали все коротші. Іноді це було просто повідомлення «4.5.0» (на військовому сленгу «все добре») – і мені цього на той момент вистачало, бо це означало, що він живий. Останній дзвінок був 5 березня. Олексій сказав, що іноді може зникати на невизначенний час, але попросив тільки одне: не хоронити його навіть в думках! І ця фраза мені засіла в голові навіки.
Бійці 501-го батальйону продовжували давати ворогу гідну відсіч, але ситуація з часом ставала все критичнішою. Гелікоптери в Маріуполь вже не літали, підвозу боєкомплектів не було, їжа закінчувалась, іноді на цілий день у хлопців був один шматок хліба. Через недоїдання в них почали боліти шлунки, а щоб попити води треба було зливати з карбюраторів або топити сніг. Не зважаючи на це морпіхи пліч-о-пліч з нацгвардійцями і прикордонниками, серед яких були і військові термінової служби, бились героїчно.
Найстрашнішими були авіанальоти, адже ховатися на заводі не було де – там, на відміну від «Азовсталі», бункери та бомбосховища відсутні. Через рашистські бомбардування тяжко поранених бійців ставало все більше.
В передостанній день березня Катерина отримала на телефон повідомлення від побратима Олексія про те, що він живий, але на зв’язок вийти не може. В той момент це було для неї найбільше щастя, але жінка ще не знала, що це повідомлення з Маріуполя останнє.
4 квітня морські піхотинці були взяті рашистами в полон, а наступного дня Катерина знайшла в Ютубі відео про те, як кадирівці їх роззброюють (наразі воно вже видалено). В кінці показали і її чоловіка – схудлого та виснаженого. Не зважаючи на це, Олексій стояв рівно і вона зробила висновок, що чоловік поранень не має. Нажаль, Катерина помилялась. Вже пізніше, у вересні, коли жінка зв’яжеться з визволеною медикинею Мар’яною Мамоновою, дізнається, що під час обстрілу Олексію влучили три уламки в праву ногу та один під око. Але морпіху пощастило підлікуватись ще на заводі і на час потрапляння в полон критичний момент вже минув.
Одразу після перегляду цього відео Катерина почала дзвонити та писати до Національного інформаційного бюро, СБУ, Координаційного штабу, Командування ВМС, Національної Поліції та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Перебування Олексія в полоні країна-агресор та МКЧХ підтвердили лише в червні.
– Далі почалось те, чого я очікувала найменше – небажання командування військової частини А1965, до якої відноситься 501-й батальон, йти мені на зустріч, – розповідає Катерина. – Я була змушена просто вибивати у них сповіщення про полонення Олексія. Після проходження усіх бюрократичних перепон, наша родина отримала його лише у лютому 2023 року. Нажаль, ця частина не комунікує з рідними як слід, діє протиправно і не зважає на наші прохання та звернення. Зараз ми, рідні полонених бійців 501 батальйону проходимо складний шлях боротьби за наших чоловіків, братів, батьків та синів. В списках повернутих бійців останніх сіми обмінів їх немає. Вже три місяці ми не бачимо в списках знайомих прізвищ і нам не пояснюють, чому так виходить.
Катерина разом з іншими родичами бердянських морпіхів пише багато звернень до депутатів, до Міністерства Оборони, ходить на зустрічі в Координаційний Штаб, аби тільки хлопців та їхні героїчні подвиги не забували, і повернули якнайскоріше. Рік полону Олексія викликає у Катерини нестерпний біль – вона розуміє, що знаходження в тих нелюдських умовах забирає у нього здоров’я і рано чи пізно організм може дати збій. Але вона не зупиняється і продовжує боротьбу за свого коханого, як він боровся за майбутнє незалежної Україні.
Співробітники Управління Служби безпеки України в Запорізькій області зібрали достатньо доказів для оголошення підозри у колабораційній діяльності бердянцю Володимиру Шелягу. Встановлено, що у липні 2022 року він добровільно прийняв пропозиції представників окупаційної влади зайняти фейкову посаду «начальник отдела ЖКХ военно-гражданской администрации Бердянска и Бердянского района».
На час окупації Бердянська, скандально відомий Шеляг займав посаду начальника відділу благоустрою та утримання міста управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міськради. Проте через власні амбіції та схильність до ідей «руzzького миру» перейшов на бік ворога.
Наразі колаборант займається організацією роботи підлеглого йому персоналу, пошуком та підбіром працівників до відділу, в тому числі і колишніх. Крім цього Шеляг курує роботу створеного окупаційною владою так званого «коммунального предприятия «Дорремстрой», створеного на базі місцевого приватного асфальтного заводу. В своєму липневому інтерв’ю проросійському медіаресурсу він розповідав, що 35 працівників цього підприємства отримують зарплату в рублях і як воно готується до утримання доріг в зимовий період.
https://www.youtube.com/watch?v=PjNOF-P_XHk
Також слідство встановило, що Шеляг здійснював розподіл надісланих із Запоріжжя запасних частин між «комунальними підприємствами», створеними окупаційною адміністрацією.
З відкритих джерел відомо, що до злочинної діяльності Шеляг долучив і свого сина Данила – в рашистській ВГА він працює у відділі «предпринимательства и лицензирования» на посаді спеціаліста ІІІ категорії.
Кримінальне провадження відносно Шеляга за частиною 5 статті 111-1 КК України (добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території) було відкрито 20 березня, а вже через три дні йому оголосили підозру. Бердянська громада сподівається, що правоохоронці не втратять темп, якнайшвидше передадуть справу до суду і Шеляг отримає найсуворіше покарання. Раніше засудженому Володимиру Шелягу загрожує позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Сьогодні глава держави здійснив робочу поїздку до Запорізької області. Він відвідав передові позиції українських військових, в тому числі і в Гуляйполі, поспілкувався з військовослужбовцями та подякував їм за захист України. Захисники отримали з рук Головнокомандувача ордени Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та «За мужність» ІІІ ступеня. У відповідь бійці подарували Президентові коїн, що є символом військового братерства.
Під час ознайомлення з роботою командного пункту оперативного угруповання військ «Запоріжжя», Володимир Зеленський вручив ордени та медалі працівникам Служби безпеки України, Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби, Державної служби України з надзвичайних ситуацій; провів під своїм головуванням нараду з військовим командуванням і керівниками правоохоронних органів Запорізької області. Начальник Запорізької ОВА Юрій Малашко поінформував його про соціально-економічну ситуацію в регіоні та забезпечення потреб внутрішньо переміщених осіб; командувач ОУВ «Запоріжжя» генерал-майор Сергій Літвінов доповів про оперативну обстановку й готовність військових частин і підрозділів до виконання завдань за призначенням.
Крім цього Володимир Зеленський оглянув будинки в Запоріжжі, які були пошкоджені внаслідок російських ракетних обстрілів 22 березня поточного року. Начальник Запорізької облвійськадміністрації Юрій Малашко та начальник Головного управління Націполіції в області Артем Кисько доповіли йому про обставини ворожої терористичної атаки та хід ліквідації наслідків.
Президент знайшов час і для відвідування військового госпіталю, де проходять лікування поранені українські військовослужбовці, поспілкувався з ними та вручив їм державні нагороди. Після цього Володимир Зеленський ознайомився з роботою медичної установи, оглянувши приймальне та хірургічне відділення, поспілкувався з військовими медиками, наголосивши, що лікарі повертають бійців у стрій, але, найголовніше, – повертають до життя, до рідних і близьких. Медичні працівники також отримали державні нагороди.
На території Дніпровської гідроелектростанції була проведена зустріч із генеральним директором Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Рафаелем Гроссі, під час якої були оглянуті наслідки російських ракетних ударів по цьому об’єкту критичної інфраструктури, будівлі та енергетичне обладнання якого зазнали значних руйнувань. Глава держави подякував генеральному директору МАГАТЕ за підтримку в питаннях, пов’язаних із гарантуванням безпеки об’єктів ядерної енергетики в Україні та привернув його увагу до постійного тиску, якого зазнає персонал Запорізької атомної станції від російських окупантів, окремо акцентувавши на насильницькій паспортизації українських працівників з боку російських окупаційних сил, а також недотриманні ними правил безпеки на ЗАЕС та протиправному втручанні в технологічний процес функціонування станції. При цьому Президент заявив про першочергову важливість звільнення станції від окупантів та відновлення повного контролю української сторони над об’єктом.
Створений в окупованому Бердянську так званий «вокально-патриотический ансамбль «ZOV» 17 березня виступив у Сімферополі, де рашисти відзначали чергову річницю захоплення Криму. Цим колективом музикантів із рівнем привокзального кабаку керує Альона Ковтун. До війни вона вела зразковий молодіжний театр «Данко», який репетирував та виступав на базі комунальних закладів культури – МПК імені Шевченко, «Нафтохімік», «Маяк» тощо. Власне «ZOV» там і зформувався – мало того, що не приховано, то ще й за рахунок громади. Ось, наприклад, виступ цих недоспівців у мікрорайоні Слобідка перед будівлею ДК «Маяк» до Дня Перемоги у 2017 році з характерними для кремлівських пропагандистських заходів піснями та костюмами. Після захоплення Бердянська це угрупування окупаційній владі дуже стало у нагоді – рашисти його регулярно використовують для зйомок відеосюжетів про нібито мирне та культурне життя у місті.
https://www.youtube.com/watch?v=u93O6–5ghM
Наприкінці лютого Національна поліція України публічною повісткою викликала Альону Ковтун до Києва для проведення слідчих дій у провадженні щодо державної зради в умовах воєнного стану (частина 2 статті 111 Кримінального кодексу). Це означає, що її ворожа для нашого народу діяльність не залишилася непоміченою. Мінімальне покарання за цей злочин – 15 років позбавлення волі, максимальне – довічне ув’язнення з конфіскацією майна.
Покарання їй вже не уникнути. Втім, як і Івану та Андрію Скуйбеді, Юрію Лабецькому та Євгену Індальцеву – іншим учасникам цього ганебного ансамблю, до яких правоохоронці дістануться також.
У понеділок, 20 березня поточного року, виконуючий обов’язки Міністра юстиції Євгеній Горовець наказав анулювати свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю бердянським нотаріусам Наталі Постол та Віктору Косенкову. Підставою для цього стали відповідні рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мінюсті, прийняті тижнем раніше.
Наталя Постол з 2021 року очолювала Бердянську державну нотаріальну контору, яка 10 лютого минулого року була перейменована в Другу бердянську державну нотаріальну контору. За даними Служби безпеки України вона прийняла присягу нотаріуса рф і на теперішній час здійснює діяльність на тимчасово окупованій території Запорізької області за російським законодавством. Крім цього, Комісія врахувала, що Постол приймала участь в демонстрації у Бердянську, присвяченій святкуванню 9 травня з використанням прапорів російської федерації та георгіївських стрічок.
Віктор Косенков з 2009 року працював завідувачем Бердянської районної державної нотаріальної контори, яка 10 лютого минулого року була перейменована в Другу бердянську державну нотаріальну контору. Тепер, згідно інформації на офіційному вебсайті федеральної нотаріальної палати російської федерації, він обійняв посаду нотаріуса за законами країни-агресора.
Для з’ясування цих обставин обидвом зрадникам направлялись на електронну пошту та месенджери Viber, Telegram, WhatsApp запити з проханням надати письмові пояснення щодо підтвердження або спростування цих фактів. Однак, жодної відповіді від них не надійшло. В результаті і Постол, і Косенков були звільнені зі своїх посад за порушення трудової дисципліни та присяги нотаріуса.
Крім них, за перехід на бік ворога, Мінюст також анулював свідоцтва ще чотирьом нотаріусам з окупованої частини Запорізької області – мелітопольським приватним нотаріусам Олександру Бєднову, Наталі Сєдовій (Бєдновій), Ользі Мозгіній та звільненій завідувачці Першої токмацької державної нотаріальної контори Ользі Зиріній.
Попереду всіх їх ще чекає кримінальна відповідальність.
З перших днів після захоплення Бердянська російською армією знайшлось чимало людей, які добровільно почали надавати ворогу свою допомогу. Хтось житлом та іжею, хтось інформацією про учасників АТО та проукраїнські налаштованих громадян, а хтось пішов ще далі.
На початку липня до таких зрадників долучився і 22-річний місцевий житель Кирил Койнов. Він з власної ініціативи погодився на співпрацю з російськими силовиками і отримав куратора з позивним «Холера». У Бердянську Кирил був майже нікому невідомим підприємцем з основним видом діяльності «Будівництво житлових і нежитлових будівель», а також керівником двух фірм – ТОВ «ДЖЕВЕЛ-ГРУП» (ресторанна діяльність та послуги мобільного харчування) і ТОВ «ГІЛДТРАСТ» (інформаційні послуги). Саме навички останнього виду послуг йому і знадобились, але не на користь нашій країні.
«Холера» поставив перед Койновим завдання пошуку та схиляння громадян до співпробітництва з рашистами, збору та передачі відомостей про місця дислокації підрозділів ЗСУ, виявлення патріотично налаштованих бердянців, які негативно висловлюються про окупаційну владу. Для цього Койнов створив у месенджері Telegram чат-бот «@brdsvo_bot», про що, використовуючи номер українського мобільного оператора зв’язку, відрапортував своєму куратору і отримав від нього схвальний відгук.
Пізніше зрадник передав «Холері» шість списків із отриманою через бот, проаналізованою та систематизованою інформацією щодо мешканців Бердянська, які не підтримують окупантів та вірогідно можуть передавати українській владі розвідувальну інформацію і навіть проводити диверсійну та підривну діяльність. Спілкування між ними відбувалось також через Telegram.
Скільки бердянців через Койнова було викрадено рашистськими силовиками та піддано тортурам – наразі можна тільки здогадуватись.
Як нам вдалося дізнатися із офіційних джерел, Койнов одночасно виконував й інше завдання «Холери» – дотримуючись заходів безпеки та конспірації він почав систематично схиляти свого брата Владислава Татаренкова до участі у підривній діяльності проти України. Оскільки Владислав є військовослужбовцем ЗСУ і знаходиться на підконтрольній території, Койнов прохав його збирати та передавати інформацію про місця розташування тренувальних баз, таборів, полігонів та інших військових об’єктів, які використовуються для підготовки українських військових. Ці івідомості він збирася передати ворогу для подальшого вогневого ураження цих об’єктів. Щоб Владислав був більше зацікавлений, зрадник обіцяв йому грошову винагороду та подальшу евакуацією до Бердянська.
У спілкуванні з братом Койнов використовував обліковий запис «RocketADS None» у месенджері Telegram, який зареєстрував на власний телефонний номер, який легко знайти в Єдиному державному реєстрі прив’язаним до вже відомої нам фірми «ДЖЕВЕЛ-ГРУП».
Коли увечорі 15 серпня Кирил нарешті отримав від Татаренкова два знімки екрану телефону, він не знав, що вже знаходиться в розробці оперативників Служби безпеки України і подальше їх спілкування відбувається в рамках спеціального слідчого експерименту. На цих скрін-шотах були зображені та відмічені геопозиції комплексів споруд, що мали всі зовнішні візуальні характеристики військової тренувальної бази. Проте вона була несправжньою – заздалегідь виготовленим імітаційним об’єктом.
Об’єкти, координати яких були передані К. Койнову
В реальності там знаходяться лише покинуті в полях напівзруйновані господарські будівлі. Це приблизно в двох кілометрах від села Олександрівка, яке розташоване перед містом Дніпро.
Ці ж об’єкти з більшої висоти на карті програми Google Earth
За легендою в цьому «військовому таборі» під керівництвом іноземних інструкторів НАТО проходила спеціальна підготовка особового складу ЗСУ, включно і самого Татаренкова.
Майже одразу Койнов зателефонував йому через Telegram та підтвердив отримання координат. Також він задав питання щодо наявності там військової техніки для подальшої передачі цієї інформації російським військовим.
Наступного вечора Койнов знову вийшов на зв’язок, щоб уточнити кількість військовослужбовців та інструкторів із США. Під час спілкування він нагадував брату про необхідність дотримання ним заходів конспірації та обговорив порядок його евакуації до окупованого Бердянська після того, як військові російської арміїї нанесуть вогневе ураження цього об’єкту. Ще через два дні Койнов повідомив брату, що скрін-шоти з координатами він вже передав ворожій стороні.
А 20 та 23 серпня російські військові здійснили спроби ураження «тренувальної бази» під Дніпром. Для цього вони вистрілили чотирма ракетами типу «Калібр» із малого ракетного корабля «Ингушетия», що знаходився в акваторії чорного моря біля мису Фіолент та однією ракетою типу 9М723 із оперативно-тактичного ракетного комплексу «Іскандер-М» з-під міста Бєлгород. Проте ці намагання виявилися невдалими – скоріш за все, в результаті надійної роботи ПВО повітряного командування «Схід» Збройних сил України.
Як нам вдалося дізнатися, за свою зрадницьку діяльність Койнов був авансом винагороджений посадою головного спеціаліста відділу інформаційно-комунікаційних ресурсів окупаційної адміністрації Бердянська. За дорученнями самопроголошеного мера Сауленка та у співпраці з представниками російських спецслужб він з перших днів захоплення міста знімає пропагандистські репортажі про життя у захопленому Бердянську, які в подальшому розміщуються у засобах масової інформації держави-агресора, сприяючи таким чином становленню ворожого режиму. Крім цього, російські спецслужбісти призначили Койнова головою міського осередку так званого руху «Юг Молодой» – псевдоволонтерської організації, завданням якої є імітація підтримки молоді окупаційної влади.
«У Бердянську склалася патріотична атмосфера. Ми роздавали мешканцям міста георгіївські стрічки. Люди дуже активно підходили, брали, прикріплювали їх до одягу та фотографувалися. Також раніше у нас було закладено камінь, на місці якого в перспективі з’явиться пам’ятник російському солдату-визволителю, ми разом із молоддю вирішили покласти до нього квіти»,- розповідав Койнов наприкінці лютого одному з пропагандистських видань тимчасово окупованого Криму.
Активність Койнова призвела до того, що українські правооохоронці відкрили відносно нього одразу два провадження за другою частиною статті 111 Кримінального кодексу (державна зрада в умовах воєнного стану) та оголосили в розшук.
В середині лютого Печерський суд міста Києва за клопотанням Головного слідчого управління Національної поліції України обрав Койнову запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 6 березня це розслідування вже було завершено.
В останній день лютого підозру Кирилу Койнову держзраді заочно повідомило і Управління СБУ в Запорізькій області.
Фрагмент підозри К. Койнову
Оскільки зрадник переховується на окупованій територій, судитимуть його заочно. Койнову загрожує позбавлення волі на строк 15 років або довічне ув’язнення з конфіскацією майна – занадто м’яке покарання, з урахування того, яку шкоду він приніс українському народові.
Матеріал створено в рамках програми експертної підтримки ГО «Інтерньюз-Україна»
Окупаційна влада Запорізької області, продовжуючи імітувати повноцінне та мирне життя, створила у Бердянську фейковий вищий учбовий заклад. Він був зареєстрований за російським законодавством 10 березня під назвою «государственное казенное образовательное учреждение высшего образования «азовский государственный педагогический университет».
Працюватиме цей псевдозаклад на базі Бердянського Державного Педагогічного Університету та Бердянського університету менеджменту та бізнесу. Очолити його погодилася викладачка-зрадниця Катерина Степанюк (Донських), але поки що з приставкою в.о. Адміністративний корпус буде знаходитись в будинку 101/1 по вулиці Свободи, який належить БУМІБ.
У січні поточного року Національне антикорупційне бюро України оголосило ректорку Бердянського університету менеджменту та бізнесу Лідію Антошкіну, яка є депутаткою Бердянської міської ради, у розшук (вона обвинувачується у наданні неправомірної вигоди). Чи має вона якесь відношення до створення окупаційного вишу, достовірних відомостей наразі немає.
З травня минулого року окупанти та колаборанти вважали педуніверситет філіалом такого ж фейкового «мелитопольского государственного университета» і його очолювала все та ж Степанюк. Перший набір студентів до цього незаконного закладу окупанти планують провести у червні. Принагідно хочемо нагадати потенційним абітурієнтам, що «навчання» в подібних установах буде не тільки втратою часу (такий «диплом» не буде визнаватись ні в Україні, ні в інших країнах, включаючи росію після деокупації міста), а може навіть вважатися колабораційною діяльністю.
Характерно, що до захоплення Бердянська Катерина Степанюк демонструвала проукраїнські настрої та була активною учасницею фольклорного колективу «Хуртовина». Про інших викладачів зрадників БДПУ ми вже розповідали в цьому матеріалі.
На столичному Байковому цвинтарі відбулася церемонія прощання з лейтенантом Вадимом Андрійовичем Фокшею із позивним «Делфі». Він родом із селища Садове, проживав у Токмаку, спочатку працював учителем, а у 2018 році вступив на службу до полку «Азов».
Герой загинув навесні минулого року на меткомбінаті «Азовсталь» в Маріуполі від вибуху російської авіабомби, де брав участь в обороні міста, а також проводив евакуацію цивільного населення та поранених воїнів.
Попрощатися з 32-річним Вадимом рідним та «азовцям» вдалося лише після обміну тілами загиблих та низки ДНК-експертиз.
Вадима посмертно нагороджено орденом «За мужність». Його побратими передали матері Світлані та дружині Тетяні державний прапор України, яким укрили труну.
Восени ми розповідали, що фото токмацького Героя було представлено на виставці серед 153-х інших пам’ятних зображень павших бійців батальйону «Азов» у Києві на Михайлівській площі.
