Післязавтра в столиці відбудеться церемонія прощання із загнувшим захисником Маріуполя старшим солдатом Пелехатим Миколою Васильовичем з позивним «Васильович».
Він був родом з Бердянська і служив старшим механіком відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти окремого загону спеціального призначення «Азов». Микола потрапив в полон на заводі «Азовсталь» і після цього утримувався в колонії №120 смт Оленівка, яка перебуває під контролем проросійських сил з 2014 року. Там він загинув в наслідок провокаційного ворожого обстрілу з реактивної системи залпового вогню, що відбувся в ніч на 29 липня минулого року. Загалом тоді втратили життя понад 50 українських військовополонених і більше 70 були поранені.
Відспівування «Васильович» відбудеться об 11:00 в Михайлівському золотоверхому монастирі (вул. Трьохсвятительська, 8), прощання – об 12:30 у Київському крематорії ( Байкова, 16).
Син Миколи – Віктор «Дизель» Пелехатий – також був бійцем «Азову» і отримав смертельні поранення ще у березн під час оборони Маріуполя.
Спічуття рідним та близьким!
Для бажаючих підтримати сім’ю полеглих героїв публікуємо номер карти Ірини Юр’ївни Пелехатої – 5457082295645852 (Приват-банк).
Після окупації міста Токмак російською армією, бібліотекарка школи №12 Ірина Пуляєва добровільно зайняла посаду заступника начальника у незаконному правохоронному органі «Отдел по вопросам миграции УВД по г. Токмак и Токмакскому району». На цій фейковій посаді вона в інтересах ворога займається реєстрацією громадян для подальшої видачі їм паспортів російської федерації.
Після цього законне керівництво учбового закладу звільнило її з посади бібліотекаря.
У березні поточного року працівники СБУ повідомили Пуляєвій про підозру у пособництві державі-агресору (частина 1 статті 111-2 Кримінального кодексу України) та колабораційній діяльності – добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території (частина 7 статті 111-1 Кримінального кодексу України). За свої злочини вона може отримати покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Наразі Пуляєва знаходиться у державному, міждержавному та міжнародному розшуку.
26 травня поточного року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя надав дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування відносно Пуляєвої, тобто заочно. Без її участі буде відбуватися і судовий розгляд її справи по суті.
Сьогодні в місті Шумерля (Чуваська Республіка) прощаються з майором російської армії Іллею Ортіковим. Окупант загинув 4 дні тому у Бердянську під час ракетних ударів Збройних Сил України по ворожому штабу. Військовий злочинець буде похований у рідному селі Русские Алгаши, яке знаходиться в 1500 кілометрах від Бердянська.
У знищеного 37-річного Ортикова залишилися дружина і троє дітей. Така ціна його відрядження в пошуках легкої наживи!
Український контрнаступ вже триває і, як бачимо, це відчувається навіть у Бердянську, який ще кілька днів тому вважався глубоким тилом.
Учора в Черкасах на площі Слави прощалися з полеглим бійцем «Азову» майором Сергієм Павліченком з позивним «Броня», який народився у Приморську Бердянського району. Він є одним із захисників Маріуполя, які навесні минулого року до останнього тримали оборону на заводі «Азовсталь». За наказом командування Сергій з побратимами здався в полон, але загинув 29 липня під час рашистської провокації в Оленівській колонії, де утримувались українські військовополонені.
До лав полку «Азов» він вступив у 2014 році, брав участь у Широкінській наступальній операції, боях у Мар’їнці, Красногорівці, на Світлодарській дузі та в обороні Маріуполя. Мав чисельні нагороди.
Провести «Броню» в останню путь стало можливо тільки зараз тому, що після повернення тіла, родина чекала на проведення необхідних судово-медичних експертиз.
У 34-річного героя залишилися дружина та двоє дітей. Оскільки вони проживають у Черкасах, поховали Сергія саме там.
Бердянські зрадники з мікрофонами Альона Ковтун, Юлія Ваченкова, Юрій Лабецький, Євген Індальцев, Іван та Андрій Скуйбеда продовжують свою підривну діяльність проти національної безпеки України (раніше вони виступали в тимчасово окупованому Сімферополі). У складі так званого «историко-патриотического коллектива «zov» вони двічі виступили в російському місті Міасс Челябінської області. Концерт відбувся вчора в будинку культури «Автомобилестроителей» та 22 травня в БК «Прометей».
Кошти від продажу білетів будуть спрямовані на закупівлю обладнання для армії країни-агресора.
Цей квазі-художній колектив, назва якого розшифровується як «задачи отечества выполним», використовується російськими кураторами в пропагандистських цілях з минулого року. Його керівниця Альона Ковтун за цей час вже встигла стати фігуранткою справи щодо державної зради в умовах воєнного стану, за яку Кримінальним кодексом передбачене довічне ув’язнення.
Наразі у цих поціновувачів «руського миру» є гарна можливість залишитися на Уралі, а не повертатися на українську землю, народ якої вони зрадили.
З власних джерел «Локатор-Медіа» стало відомо, що вчора псевдоочільниця відділу освіту окупаційної мерії Бердянська Галина Шадуріна знепритомніла на зупинці громадського транспорту. З ознаками інсульту її доставила до реанімації, до вона і знаходиться зараз.
Нагадаємо, 7 квітня поточного року Жовтневий райсуд Запоріжжя засудив Шадуріну за колабораційну діяльність до 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна. Вирок вже вступив в законну силу. Крім, цього в тому ж суді продовжується розгляд іншої справи відносно Шадуріної – за обвинуваченням у державній зраді в умовах воєнного стану. В цьому випадку передбачено більш сурове покарання – ув’язнення від 15 років до пожиттєвого.
З листопада 2022 року куратори перевели Галину Шадуріну на так звану посаду «заступниці начальника відділу освіти».
19 травня Жовтневий районний суд Запоріжжя визнав винною мешканку Запоріжжя Світлану Стороженко у виправдовуванні та визнанні правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
У листопаді минулого року, використовуючи власний мобільний телефон, вона отримала у додатку «Telegram» від іншого абонента відео «Потери ВСУ 2022. 402000» та прокоментувала його висловом «красота», чим скоїла вищевказаний злочин, передбачений частиною 1 статті 436-2 Кримінального кодексу України.
Під час слідства між обвинуваченою та прокурором було досягнуто та укладено угоду про визнання винуватості. Суд цю угоду затвердив та призначив Світлані Сторженко покарання у вигляді виправних робіт строком на 2 роки з іспитовим терміном 1 рік, протягом якого вона зобов’язана періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На цей вирок протягом тридцяти днів засуджена має змогу подати апеляційну скаргу.
Жовтневий районний суд Запоріжжя затвердив угоду про визнання винуватості 65-річного запоріжця Миколи Третьякова одразу за двома статтями Кримінального кодексу – поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування та заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році (ч.2 ст. 436-2 КК України) та зазначені дії вчинені повторно (ч.3 ст. 436-2 КК України).
Цей громадянин України з березня по липень 2022 року лайкав та перепощував в соціальній мережі «Одноклассники» проросійські дописи, які підтримують анексію Криму, Донецька і Луганська та в яких йдеться мова про повернення росії інших земель України.
Затриманий співробітниками СБУ прихильник «руського миру» щиро розкаявся. Це за законом дозволило йому укласти угоду про визнання винуватості з прокурором із визначенням покарання. Суд призначив йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна з випробувальним строком 1 рік. Однак, у разі якщо засуджений не буде виконувати покладені на нього обов’язки і його вчинки будуть свідчити про його небажання стати на шлях виправлення, суд направить його для відбування призначеного 5-річного тюремного покарання.
Радянська влада завжди сприймала церкви як своїх конкурентів – адже комуністична ідеологія мала всі ознаки релігії та мала її підмінити. Путінська росія, яка є продовженням СРСР, пішла далі і поставила Російську православну церкву собі на службу, зробивши її своїм інструментом пропаганди та управління суспільством.
11 травня низка бердянських та приморських священиків Української православної церкви Московського патріархату звернулися до патріарха Кірілла з проханням прийняти їх єпархії до складу РПЦ – і вже за 5 днів воно було задоволено. Так Кремль провів одну з інформаційних операції на релігійному грунті для досягнення свої військових цілей. При цьому на окупованих територіях росія здійснює грубі порушення релігійної свободи, жорстоко переслідуючи представників нелояльних конфесій – у Бердянську вже проведено обшуки в баптистській церкві, римо-католицькому та греко-католицькому костелах, а два священики УГКЦ півроку утримуються в полоні.
Попи-зрадники йдуть на співпраці з окупаційною владою, сподіваючись на стабільне фінансування та отримання впливу на суспільні процеси. Хоча контакти з Москвою у них мали б викликати лише огиду. Адже ще кілька десятиліть тому кремлівська влада знищувала православні (і не тільки) храми та релігійні громади Бердянщини. Щоб не бути голослівними, розглянемо кілька історичних фактів та документів, які «Локатор-Медіа» отримав у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (публікуються вперше).
Лише за короткий період – з 1 вересня 1924 по 1 вересня 1925 років молодою радянською владою було закрито 7 релігійних будівель. У підсумковій Відомості тих часів зазначається, що це збудована у 1862 році Миколаївська цвинтарна церков, костел (нібито через відсутність віруючих) та молитовний будинок (позначений як «кир. мол. дом» – ймовірно, лютеранська кірха) у Бердянську; каплиця у селі Луначарьке (Азовське); армянська церква та синагога у Ногайську (Приморську); а також ще одна церква у селі, назва якого вказана нерозбірливо.
У 1950 році церковна будівля міста Осипенко (так Бердянськ називався з 1939 до 1958 року) була вилучена під школу, а пізніше в ній розмістили гуртожиток технікуму. В той же час церква села Новотроїцьке після вилучення використовувалась під медичну дільницю.
Такі дані можна знайти у документі з цинічною назвою «Список церковных зданий, изъятых у верующих постановлением облисполкома и переданных добровольно для культурных нужд».
З часом тиск радянської влади на священників та «віджим» храмів помітно активізовувався. Згідно Відомостей, укладених уповноваженими ради зі справ російської православної церкви Запорізької області УРСР Е. Сидоренко у 1959-1960 роках та В. Бароном у 1960-1964 роках, у релігійних громад Бердянщини було вилучено щонайменше 10 будівель.
Два з них в місті: Кирило-Мефодієвська церква в поселенні Матроська Слобідка (тепер мікрорайон Бердянська) була передана школі та використовувалась спочатку як дитяча бібліотека, а згодом як навчальний спортивний клас; інший молитовний будинок було передано міськкомунгоспу для розміщення похоронного бюро.
У районі комуністи перебладнали 8 церков. У селі Юр’ївка – під дитячі ясла, в селі Осипенко – під спортивний класс школи, в селі Андровск (правильна назва – Андрівка) – під сільську раду, в селі Миколаївка – під шкільні класи, в селі Берестове – під клуб, Покровську церкву села Димитрієвка (наразі Дмитрівка) – під медичну амбулаторію, Георгієвську церкву села Стара Петрівка (наразі Старопетрівка) – під класи школи, у селі Партизани (наразі село Новопавлівка Приморської міської громади) – під гуртожиток механізаторів.
Культова споруда села Нововасилівка була переобладнана і використовувалась Бердянським райпобуткомбінатом для майстерні з виготовлення пам’ятників. Про це йдеться у листі уповноваженого ради у справах релігій Запорізької області УРСР Е.М. Николаенко від 1982 року.
Хтось ще сподівається, що союз бердянських попів з московською церквою принесе їх пастві та регіону вцілому щось позитивне?
На першому зображенні – Георгіївська церква на міському кладовищі Бердянська (східна сторона). Фото 1962 року.
Після повномасштабного вторгення російської армії, бердянський підприємець Ігор Налюшний, який багато років займається пасажирськими міжміськими перевезеннями, залишився на непідконтрольній території і співпрацює з окупаційною владою.
Зберігаючи свій статус фізичної особи-підприємця, Налюшний у грудні минулого року зареєструвався за законодавстом країни-агресора як «индивидуальный предприниматель». Відомості про це мыстяться у сервісі «Руспрофайл», який має доступ до державних реєстрів рф. Без отримання російського громадянства вчинити такі дії неможливо.
У квітні Telegram-канал «Бердянское Сопротивление» опублікував лист «ИП Игоря Налюшного» на ім’я самопроголошеного мера Олександра Сауленка (засудженого за держзраду) датований 7 квітня поточного року, в якому він повідомляє, що має в розпорядженні 4 автобуси загальною місткістю 140 місць і уточнює, що для здійснення поїздок Бердянськ-Ростов-Бердянськ потрібно 450 літрів дизельного палива. Ймовірно це листування було пов’язане з підготовкою евакуації колаборантів у разі початку українського контранаступу.
Крым цього, Налюшний створив за російськими стандартами і так зване ООО «АВТОТРЕЙД-ХХI». Воно є клоном української фірми з аналогічною назвою і адресою реєстрації (вулиця Італійська, 109), якою бізнесмен керує з 2021 року.
Проте, все це не заважає Ігорю Налюшному продовжувати підприємницьку діяльність на вільній території України – здійснювати пасажирські перевезення за маршрутом Запоріжжя-Дніпро-Запоріжжя. У розпорядженні «Локатор-Медіа» є відомість від 18 квітня 2023 року, отримана від власних джерел, згідно якої ФОП Налюшний виконав перевезення автобусом «Mercedes» з реєстраційним номером АР2069АА.
Як це йому вдається, знаходячись на окупованій території та ще й за тісної співпраці з ворожою адміністрацією – питання, відповідь на яке можуть дати лише правоохоронні органи. Сподываємось, отримати його вже найближчим часом.
