29 серпня – річниця з дня народження видатного мелітопольця Дмитра Донцова
Рівно 141 рік тому – 29 серпня 1883 року в м. Мелітополь Таврійської губернії народився Дмитро Юрійович Донцов – майбутній засновник українського інтегрального націоналізму.
Він був третьою дитиною в родині. Закінчивши місцеве училище в 17-річному віці, він вступив до Петербурзького університету, а ще через сімнадцять років отримав ступінь доктора права. Надмірно активна діяльність в Українській соціал-демократичній робітничій партії двічі приводила Дмитра Донцова його до в’язниці, де він загалом проведе понад дев’ять місяців. Після амністії він у різний час жив у Відні, Берліні, Берні та Львові.
1914 року після виходу з УСДПР Донцов очолив Спілку визволення України, головною метою якої було відокремлення України від Росії, працював на австрійську та німецьку розвідки, займаючись вербуванням військовополонених українського походження. В 1918 році увійшов до складу уряду гетьмана П. Скоропадського.
У 1922 році життя Дмитра Донцова кардинально змінилося, коли він досконало опановав галицький діалект і зблизився з комендантом Української військової організації Євгеном Коновальцем. За сім років УВО трансформується в Організацію українських націоналістів.
За пропозицією Коновальця мелітополець став редактором львівського часопису «Літературно-науковий вісник», що фінансувався за рахунок УВО. До нього цю посаду в різний час обіймали Іван Франко та Михайло Грушевський.
Уся творчість Донцова була тісно пов’язана з ОУН, і саме він обґрунтував провідну роль цієї організації в побудові української незалежності, хоча сам ніколи не був її членом. Книга «Націоналізм», написана ним 1926 року, поряд із «Призначенням України» Юрія Липи та «Націократією» Миколи Сциборського вважається одним із трьох ідеологічних китів українського націоналізму.
У 2016 році в рамках декомунізації в Мелітополі на честь Донцова перейменували вулицю Профінтерна.
Ім’я Дмитра Донцова є великим подразником для російських окупантів. У червні 2022 року гауляйтер Запорізької області Євген Балицький (також мелітополець) заявив про зміну назви цієї вулиці на честь Павла Судоплатова – іншого уродженця Мелітополя, який працював в НКВД та за наказом Сталіна вбив Євгена Коновальця та організував ліквідацію Романа Шухевича.
В серпні 2024 року Балицький повідомив, що російський сервіс «Яндекс.Карти» прибрав назви вулиць у Запорізькій області, що пов’язані з усім українським, включно з ім’ям Дмитра Донцова.
Щоб краще зрозуміти ідеї книги «Націоналізм», які лягли в основу першої (1929 р.) і другої (1930 р.) програм ОУН, звернемося до деяких її фрагментів:
Хто уявляє собі національності, як осібну species, які, як це є і в органічнім світі, здані на вічну конкуренцію між собою, — той ясно бачить, що ані навіть дві з них не можуть зміститися на однім і тім самім клаптику землі під сонцем, як не можуть зміститися на однім квадраті шахівниці дві різнокольорові фіґури: слабша (в даний момент) мусить уступитися, аби її місце зайняла сильніша.
* * *
Хтось сказав, що з великих націй англієць любить свій рідний край мов жінку (за котру зобов’язаний дбати), француз — як коханку (для якої хоче посвятити все) а німець, як стару матір (яку повинен утримувати). Я б додав до цього, що українець любить рідний край, як стару няню, яка для нього, (а не він для неї) має багато речей робити, і на груди якої міг би він виплакати своє переповнене горем серце…
* * *
Провансалець, який тужить за вилами і гноєм, за «мирною селянською країною», навіть не підозріває, що людина вищих рас не шукає спокою, а тікає від нього, його не потребує і ним погорджує. Ця психологія людини лишилась книгою о семи печатях для ідеологів відірваної від світа провінції.
* * *
Природа та історія не знають рас аґресивних і неаґресивних, лише раси сильні і слабі. Раси сильні — визволяються, коли вони підбиті, і розширюються коштом слабших, коли є вільні; раси слабі — або здобуваються лиш на спазматичний бунт (коли вони під ярмом), або роздаровують своїм ворожим меншостям «національні», «культурні» та всілякі інші автономії (коли є вільні).
* * *
Живуть і панують лише раси, які не знають сумнівів, які не задумуються над правом на власне існування і на існування коштом слабших і нездар; раси, які покладаються не на обставини, але на свою невгнуту силу, для яких і розріст і їх ідея є догмою абсолютною, не релятивною, шукаючою санкції, вартістю.
* * *
України, якої прагнемо, ще нема, але ми можемо створити її в нашій душі. Можемо й повинні опалити цю ідею вогнем фанатичного прив’язання, і тоді цей вогонь з’їсть у нас нашу рабську «соромливість» себе, що нищить нас, як соромливість своєї правди знищила французьку аристократію, як ідеологія «кающагося дворянина» знищила російську шляхту, а в цім вогні спопеліють і чужі ідоли.
Але лише тоді! Бо поки ми не виплекаємо в собі пристрасного бажання створити свій світ з зовнішнього хаосу, поки «малоросійську» ніжність не заступить у нас зачіпна любов посідання, поки теореми — не стануть аксіомами, догмами; «соромливість» — не обернеться в «брутальність», а безхребетне «народолюбство» — в аґресивний націоналізм, — доти не стане Україна нацією.
* * *
Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря. «Фанатизм» і «примус», а не «ніжність», сповняють основну функцію в суспільнім житті, і їх місце не може лишитися незайнятим. Не займемо ми, займе хто інший.
Природа не зносить порожнечі.
* * *
Нація, що прийняла чужу ідею, — як м’ягке залізо, як індукційний магнет. Треба, щоб тиснення чужої ідеї ослабло чи перестало, — і нація тратить у собі «магнетичну енергію». Коли нація хоче, стати як сталь, напоїти себе «сталою» магнетичною енергією, — мусить черпати її у власній ідеї.
* * *
Нація, що стремить до свободи й до відіграння своєї ролі в світі, мусить раз на завжди позбутися світогляду звироднілих рас і засвоїти драматичний, волевий світ сильних народів володарів, який уже зачинає прокидатися на Україні.
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не пропустити.