Бачив, що коїться в Росії й не хочу, щоб таке було у нас, — воїн Ярослав, який тримає оборону на Запорізькому напрямку
Ярослав на позивний «Гуцул» у складі підрозділу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади тримає оборону на Запорізькому напрямку. Раніше чоловік працював за кордоном, проте одразу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну повернувся додому, щоб стати на захист держави. Історію про захисника читайте в матеріалі.
Ярославу 53 роки. Він родом із міста Рахів Закарпатської області. Чоловік працював на будівництві у Польщі, мав дві бригади. У 2022 році, коли росіяни вдерлися на територію України, закарпатець завершив об’єкт, на якому працював та поїхав на Батьківщину.
«З моєї бригади третина хлопців теж повернулася в Україну й пішла воювати. Я повертався своїм легковиком і спочатку заїхав на центральний вокзал Варшави. Там була метушня, купа біженців з України. Я вийшов на середину й голосно крикнув: «Хто в Україну, у військкомат?», до мене підійшло чоловік тридцять. Я у свою машину зміг взяти тільки п’ятьох – четверо сіли позаду та один біля мене…», — пригадує чоловік.
5 березня о сьомій ранку Ярослав вже був у Рахівському військкоматі. А вже згодом долучився до лав 128-ї бригади, яка з перших днів повномасштабного вторгнення боронить Запорізьку область. Спочатку він служив у підрозділі, який виконував завдання на віддалі від лінії фронту, проте згодом перевівся у піхоту. За понад два роки служби Ярослав вже був і гранатометником, і механіком-водієм, і навідником кулемета, і командиром відділення.
«Всюди працювати треба. На бойових позиціях, звичайно, найнебезпечніше, але я знав, на що йду, морально був підготовлений. Фізично, правда, відчуваю, що вже не те, – роки все-таки… Чи не жалію, що пішов у ЗСУ? Це непросте питання. Мені не все подобається, що зараз відбувається в Україні. Деякі рішення влади деморалізують військових», — розповідає «Гуцул».
Захисник зауважує, що у підрозділі, в якому він несе службу, як командування, так і забезпечення на вищому рівні. Бойові завдання Ярослав виконує на передових позиціях в Запорізькій області. Було, що стояв за 250 метрів від ворожих військ. Пригадує:
«Ми чули росіян, у тому числі як вони готуються вести по нас вогонь. Як тільки гранатометник крикне «Вистрєл!», щоб попередити своїх про реактивний струмінь із протитанкової гранати, ми теж ховалися в укриття. Тоді сусідній спостережний пункт шестеро росіян намагалися взяти штурмом, але їх відбили. Ми теж включалися «в гру» – насипали їм і з кулемета, і з гранатометів…».
Під час одного із боїв в селі Кам’янське Василівського району Ярослав отримав контузію. Тоді ворожа міна прилетіла за кілька метрів від укриття.
«Мене відкинуло, прикидало мішками з піском, але все закінчилося добре», — пригадує боєць.
У вільний час, коли є натхнення, «Гуцул» готує для своїх побратимів бануш та кулешу.
«Маю справжню овечу бринзу, а недавно привіз із відпустки й вурду (варений овечий сир). Для кулеші беру кукурудзяну крупу, варю її з ріпою (картоплею), перекладаю шарами з бринзою й шкварками й запікаю в духовці. А потім поливаю сметаною і пригощаю товаришів. Надзвичайно смачно!…».
Ярослав має вже чотири нагороди за бойові заслуги, серед них й відзнака Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Я воюю за свої традиції. Ще до 2014-го я багато років працював у Росії, добре бачив, що там коїться й не хочу, щоб таке було і в нас. Воюю за свою сім’ю (у мене два сини), за маму, котрій 70 років. Відсидітися збоку, а потім дивитися їм в очі й удавати, що я нормально вчинив? Це не про мене!».
За матеріалами 128 ОГШБр та інформацією, триманою від речника бригади Ярослава Галаса.
Редакція “Локатор-Медіа” бере участь у програмi “Голоси України”, яка реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт фондом Європейський центр свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини, що ніяк не впливають на контент і не несуть за нього відповідальність.
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не пропустити.