У серпні росію залишив ще один видатний представник музичної еліти – піаніст та професор Московської консерваторії Михайло Воскресенський. На еміграцію до Нью-Йорку він зважився незважаючи на свої 87 років, з ним поїхала дружина та чотирирічний син. У Москві у Михайла Сергійовича залишилися не лише розкішна квартира з колекцією картин та три роялі, а й син із дочкою від першого шлюбу, 9 онуків та 4 правнуки.

Воскренський народився Бердянську, тут же закінчив музичну школу (на її фасаді кілька років тому було встановлено пам’ятну табличку з його ім’ям). 1949 року він виїхав до Москви, де вступив до місцевого музичного училища імені М. Іполитова-Іванова, у 1953 році вступив до Московської державної консерваторії імені П. Чайковського. З 1959 почав у цій консерваторії викладати, а через 16 років отримав посаду професора. Має звання народного та заслуженого артиста РРФСР. Воскресенський ідентифікує себе руським та впевнений, що росіяни не мають права вбивати українців.

В інтерв’ю американському виданню «Голос Америки», піаніст пригадує, що війна Німеччини проти СРСР застала його у 6-річному віці у Севастополі. Через постійні бомбардування мати, залишивши чоловіка, взяла його і однорічну дочку, поїхала до Бердянська, де жили його дідусь та бабуся, і війну родина пережила там. Батько Михайла пішов на фронт і загинув під Мелітополем. Восленський добре пам’ятає Бердянськ, який зараз знаходиться в центрі військових подій. У німців була тактика випаленої землі і вони спалювали все місто – їхала машина, пирскала бензин і його підпалювали. «Цей чад запам’ятався мені на все життя. І коли я зрозумів, що на цій території, де поховані мої батьки, знову починається війна, для мене це стало трагедією», – поділився музикант.

https://www.youtube.com/watch?v=Qme5Y7WqbO4

– Коли почалася війна росії проти України, я зрозумів, що це жах для всіх нас, для всього світу. Це перевернуло мою свідомість. Накопичувалась моральна відповідальність, – розповів Михайло Восленський. – Країна розділилася на тих, хто нічого не розуміє, та тих, хто розуміє, що це злочин. Я розумів, що треба якось боротись. Я почуваюся винним у тому, що відбувається. Я не вірю, що рейтинг тих, хто підтримує війну, понад 50 відсотків. У росії зараз дуже страшно висловлювати якісь відверті думки, і це теж дуже гнітить. Нам там важко жити. Як можна підтримувати вбивство? У країні дуже багато дебілів, багато людей, які, крім «Першого каналу», нічого не бачать і нічого не слухають, їх можна пробачити, але є люди дуже розумні, які підтримують цю «операцію», кажуть, що вони «мають захищати батьківщину». Постає питання: чому захищати, хто на нас напав? Це ми напали, і українці захищаються. Мені зовсім не зрозуміла ця логіка. Один мій учень сказав «я проти війни, але якщо почали, треба перемагати», я відповів, що він ідіот – починати не треба було, а не перемагати.

Автор

Завантажити ще...