«Дуже сумую за морем». Історія пораненого бердянського військового Владислава
Свій 36-й день народження Владиславу довелося зустрічати в ужгородському госпіталі. Він народився 15 вересня – напередодні Дня міста його рідного Бердянська.
Владислав – боєць ЗСУ, старший стрілець, контрактник, він боронить державу з часів проведення АТО. Повномасштабне російське вторгнення та окупація Бердянська застали його вдома, тому чоловік був змушений вибиратися з міста під виглядом цивільного. Це було дуже ризиковано, адже на його лівій руці є татуювання тризубу, однак прослизнути через ворожі блок-пости Владиславу вдалося. Він одразу доєднався до своїх побратимів та вирушив на фронт.
5 січня, під час бою на Авдіївському напрямі, Владислав отримав важкі поранення – йому в голову влучили декілька уламків. Чекаючи на евакуацію, воїн пролежав 12 годин на морозі на полі бою. Далі була складна операція та кома. Зараз уся голова військового вкрита шрамами, а третинину кістки черепа замінює металева пластина.
Владислав чудом вижив, проте через важку травму у нього погіршився зір і він втратив здатність розмовляти, тому наразі комунікує з оточуючими лише завдяки жестам і аркушу з ручкою. При цьому все розуміє добре і з почуттям гумору.
Щовечора по відеозв’язку Владиславу телефонує батько, який чекає на нього в окупованому Бердянську. Він називає його «Милий синочку» та подовгу розмовляє на різні теми. Мама померла 2,5 роки тому.
На день народження місцеві волонтери здійснили бажання Владислава, і тепер на правій руці у нього з’явився якір, що символізує Бердянськ. Але більше за все він мріє бодай на мить наблизитися до своєї домівки та Азовського моря. Це той вдалий випадок, коли татуювання має надпотужний зміст – надію на повернення до рідного українського міста.
