Курорт Бердянськ сто років тому: ціни, послуги, українська мова
«Локатор-Медіа» отримало та дослідило декілька архівних випусків української періодики ранніх радянських часів, в яких розповідається про бердянський курорт. Це номери журналів «Зоря» за серпень 1926 року (виходив у Катеринославі – тогочасна назва Дніпра), а також харківського журналу «Всесвіт» за квітень та липень 1929 року. Часописи публікувались українською мовою і містять цікавий фактаж щодо роботи нашого курорту сторічної давнини.
Курорт Бердянськ курорт розпочав свою роботу у 1911 році і мав пляж на 19 верст, що дорівнює 20,3 км. Сезон в ті часи розпочинався в середині травня і тривав до 1 вересня. Хворих він приймав не багато, наприклад у 1926 році курорт змогли відвідати лише 970 людей. При чому 340 з них були санаторними хворими, тобто такими, що перебувають на лікуванні довгостроково, а інші – амбулаторними (приїздили лише на процедури). Путівка тривала в середньому 45 днів, в залежності від діагнозу.
За тональністю, з якою написані статті, видно, що «Совєти» бердянським курортом дуже пишалися. Ось як журнал «Всесвіт» розповідав в розгорнутому матеріалі про радянські курорти: «Особливістю бердянського курорту є те, що він має подвійне, коли не потрійне лікування: перш за все, крім моря, маємо величезний степ. Повітря степу і моря, південне сонце, виноград – таке чудове з’єднання робить з Бердянська курорт надзвичайно високої цілющої якості. Кількість сонячних днів тут величезна, інсоляція дуже велика, проміниста енергія дуже сильна. Жарке літо холодає від морських бризів. Дякуючи цьому в Бердянську спеку південного сонця хворі переносять дуже легко, легше, ніж на інших курортах. Норд-ост відбивається на хворих дуже добре – тренує здоров’я, загартовує організм».
Зараз тимчасовим контролем над бердянським курортом хизується російська окупаційна адміністрація – історія має властивість повторюватися.
Автор статті М. Димний додавав, що «На бердянському курорті зовсім немає пилюки, повітря наповнено пахощами. Це тихий курорт, де маємо всі вимоги для спокійного перебування хворих. Ніхто нікому не заважає відпочивати. З ранку до обіду всі зайняті. Ванни грязеві, ропні, соняшні, морські, зробити аналізи, перевірити своє здоров’я, потім їжа і нарешті обід. Після обіду – мертва година – час відпочинку, всі сплять. Через годину – знову на берег, до моря. А з вечора – гри, розваги, читання газет, книжок, журналів, клубна робота. Тут грає духова оркестра, театр ставить спектаклі. Іноді хворі їдуть на автобусах до міста, на екскурсії. У місто Бердянськ щодня приїздять нові хворі, вони їдуть потягом з Москви через Харків, з Ростову пароплаву, з Маріуполю автобусом».
«Бердянське море не гірше, ніж море південного узбережжя Криму біля Ялти та Гурзуфу. – підсумовує автор. – На бульварах квітнуть мімози, як і в Криму, повітря спокійне. З давних давен у нас прийнято вважати Крим та Кавказ з його Сочами, Гаграми, Мацестами – першорядними, невід’ємними атрибутами лікувального сезону. А даремно! Тож цінуймо інші цілющі місця, серед яких Бердянськ займає одне з перших місць».
Звісно, у радянському журналі без пропаганди обійтися не могли. Наведемо характерні цитати: «Маленьке місто Бердянське нараховувало чимало багатіїв, поміщиків, господарів фабрик, млинів тощо. Вони знайшли собі чудове місце для відпочинку з прекрасними краєвидами. Це місце – де зараз Бердянський Держкурорт. Тільки замісць купки багатіїв зараз тисячі трудящих»; «По барський будинках на барському пляжі відпочивають пролетарі».
В іншому номері «Всесвіту» також підкреслювали кліматичні особливості Бердянського курорту – «тут приймають грязеві ванни сонячного нагрівання. Морський пляж Бердянського курорту – найкращий на Озівському морі і своєю якістю не гірше від євпаторійського пляжа. Крім того, там є багато лікувального винограду і закінчили будувати фізіотерапевтичний інститут, устаткований за останнім словом медичної науки».
В ті часи оплата послуг на курортах України здійснювалась за двома категоріями. До І категорії відносились робітники, хлібороби, військові, особи з інвалідністю, члени галузевого профсоюзу «Медсанпраця» та члени партії, що не дістають партмаксимуму (тобто максимального місячного окладу, встановленого для членів ВКП(б), які були керівниками установ і підприємств). За ІІ категорією платили члени решти профсоюзів та утриманці «трудящихся».
У Бердянську санаторне місце за І категорією коштувало 138 карбованців (за тодішнім курсом це дорівнювало 62,7$), за ІІ категорією – 144 карбованця (65,5$). Для порівняння зазначимо, що вказана вартість була на одному рівні з грязевим курортом Одеси. Приватні особи платили по 200 карбованців на місяць.
Були серед хворих і такі, що в санаторії перебували безоплатно. Їм путівки надавали страхові каси і так звані «комнезами» (Комітети незаможних селян – органи більшовицької влади, які діяли в українських селах під час колективізації в 1920–1933 роках і займалися розподілом конфіскованих панських та куркульських земель, худоби, зерна тощо).
Кожен хворий по прибуттю отримував персональну книжку з наліпленими на неї курортними марками або ж «пропозицією», в якій зазначався термін лікування. У разі запізнення відпочиваючих, згаяні дні їм не компенсовувались.
В ті роки на всіх українських курортах лікуватися можна було і амбулаторно. Такий курс відвідування лікаря з проходженням процедур тривав 30 днів і коштував від 46 до 64 карбованців. Тільки, на відміну від Одеси та Слов’янська, у Бердянську для амбулаторних хворих житлового фонду передбачено не було, тому їм доводилось розміщуватись на приватних квартирах. При цьому харчуватись амбулаторники мали змогу в дієтичній їдальні курорту – за це необхідно було додатково заплатити 50-60 карбованців за місяць.
Ось так приміщення для прийому їжі виглядало з середини.
Також на території курорту знаходився ресторан, де гості могли похарчуватися не лише дієтичними стравами.
На бердянському курорті влаштовувалися концерти та вистави, працювала книгозбірня (бібліотека), серед розваг виділялися шахи. Великим попитом серед курортників користувалась місцева універсальна крамниця. Зверніть увагу на напис українською мовою.
«Там творяться справді чудеса: з зовсім хворої людини стає здорова» – це коротке речення із журналу «Зоря» найточніше підсумовує та описує Курорт українського Бердянська, кращі часи якого ще попереду.
На головному фото з архіву «Локатор-Медіа», зробленому в 2016 році – будівля Інституту фізичних методів лікування, зведена у 1928 році. До окупації міста цей заклад працював регулярно, надаючи лікувальні послуги тисячам людей, наразі перебуває в занепаді через відсутність спеціалістів.
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не пропустити.