«П’яний» Бердянськ – 1925: чому століття тому місто так називали в пресі

14 лютого 1925 року в харківській газеті «Вісті ВУЦВК» опублікували статтю «П’яне місто», в якій автор описав свої враження від літньої поїздки до курортного Бердянська. Матеріал надруковано українською мовою, в ньому можна розгледіти тогочасний колорит міста – згадуються як руйнації після махновського нальоту, так і вплив виноробства на життя бердянців і гостей міста.

«Локатор-Медіа» має в розпорядженні скан-копію вказаного випуску і пропонує читачу ознайомитися з цією статтею (орфографія та стилістика збережені).

П’яне місто

(Від нашого кореспондента).

Бердянськ — п’яне місто. Так кажуть про нього навкруги. І дійсно: коли ви їдете в поїзді на Бердянськ — так тільки й мови у вагоні, що про вино.

Але коли ви зі станції підете по місту — нічого такого не побачите, щоб підтверджувало розмову про п’яне місто.

Рівні вулиці, під шнурок, будівлі в стилю приморських міст, які ви розглядуєте часто в кіно.

Тільки печатка горожанської війни впадає на очі: куди не глянеш – зруйновані будинки. — Неначе поранена звірина Бердянськ.

Але по воді, в наслідку радянської енергії — рани все таки заліковуються.

Махно, Врангель і К-о живуть тут в спогадах, як ніде вони мабуть не живуть на Україні. Проспект 12 грудня згадує повсяквчасно про нальот «батька» Махна, коли боротьба за Радвладу так далася взнаки вчасникам, що оден із проспектів назвали в пам’ять цієї боротьби.

А ще раніше, у 1918 році (бо 12 грудня було 1919 року) генерал Дроздов розстріляв в повному складі мійську Раду. Фотографії замучених ви побачите тут скрізь: в сельбудинкові, і в Центральному Робочому клубові, і навіть у приватних квартирах.

Але про п’яне місто. Так от, коли ви приїздити сюди – п’яних а ні-ні. Але коли ви виїжджаєте – тоді, дійсно, маєте доказ, що попередні розмови в вагоні — мали де-які підстави. Наприклад: машиніст — веселий, кондуктор — теж, провідник — також, пасажири — вже й занадто… Тут вже ви наочно, так би мовити, почуваєте подих виноградної лози. Зімою, звичайно, коли пасажирський потяг буває тільки два рази на тиждень — ви цей наочний подих маєток вісім раз на місяць, але в літку: коли з ріжних кінців сюди линуть купатися в морі, гав ловити, в носі кулупати, а взагалі відпочити після «трудов праведних» — цей подих вже щоденний.

Та що ж поробиш, коли це єдине Бердянське «виробництво»? За винятком міського заводу сільсько-господарських машин, де працює жменька робітників — тут тілько й діла, що виноградники та вино, а дякуючи тому, що Бердянськ — не Марсель який небудь — його «виробництво» слави відповідної не має і що до збуту кволе. Торгують тим вином тут, як баби на базарі молоком, або сметаною торгують.

А слава лунає: п’яне місто.

Не що давно тут виникла спроба організації виноградарства: влаштували кооператив, дали йому назву «Винороб», зібрали пайщиків, обрали Правління і в результаті: вистоюється 11 тисяч, як не більш, вина, очікуючи збуту.

А тим часом, щоби жити — кооператив торгує мануфактурою та оселедцями.

А одиниці — виноградарі продають випадковим споживачам прескверне, таки вино по 30 коп. за пляшку. І в решті решт цінне виноробство — на самогонне виробництво смахує…

А в уяві встає південна Франція з її знаменитими винами і досадно…

М.
Катеринославщина.