Позивний “Азовець”: “Я пішов воювати, бо маю таку долю”

You are currently viewing Позивний “Азовець”: “Я пішов воювати, бо маю таку долю”

Такий позивний Сергій (ім’я змінено) отримав ще у 2014 році, коли став добровольцем Антитерористичної операції. Прозвали на честь моря, біля якого живе. Повернувшись до мирного життя інвалідом війни, у 2017 році заснував та очолив у Бердянську організацію воїнів-ветеранів АТО, яка надавала юридичну та фінансову допомогу побратимам. Деяких з них навіть вдалося витягнути з ув’язнення – хлопців судили за виконання наказів. «Ми шукали правду в цьому абсурді», – каже мій співрозмовник. Тривожне відчуття в нього з’явилось ще до того, як агресор почав широкомасштабний наступ.

Того ранку «Азовець» прокинувся рано – на годиннику ще не було й п’ятої. Вийшов на балкон, закурив айкос, довго вдивлявся в море, на яке з вікна відкривався гарний вид. Після виступу путіна про визнання «лднр», що його подивився напередодні, було якось неспокійно. Але, не побачивши на горизонті нічого підозрілого, пішов спати. Тільки-но повернувся в ліжко – почув з вулиці сильний вибух. Пізніше стало відомо, що це був «приліт» російської ракети. Звук настільки потужний, що у вікнах затремтіли шибки, хоча до місця влучання було десь кілометрів сім. Стало зрозуміло, що цього холодного ранку 24 лютого росія розпочала повномасштабну війну. Сергій почав обдзвонювати знайомих військових, співробітників СБУ та інших силових структур, які підтвердили його припущення. Його внутрішній двигун було заведено. Пам’ятаючи досвід 2014 року, поїхав на найближчу заправку та залив повний бак свого BMW. Дружина в цей час збирала речі – її та доньку було вирішено негайно вивезти до Кременчука, в безпечне місце до близьких людей.

«Спочатку кота сказав не брати і просто насипати в його миску побільше корму, – згадує він. – Я ж розраховував, що швидко повернуся того ж дня. Ніхто не очікував, що орки так швидко дійдуть до Запорізької області і що дорога до Кременчука займе три дні. Але в останній момент все-таки кота забрали і не прогадали. Зараз би його вже не було в живих, адже до Бердянська я повернутися не встиг – по дорозі назад доїхав тільки до Токмака, далі їхати було не можна, бо через Коларівку вже йшли колони російської техніки».

Там «Азовець» зістикувався зі своїми побратимами з підрозділу, в якому воював, і одразу підключився до роботи. Наступні чотири дні вони партизанили під Бердянськом, у районі Долинського, Приморська, Андріївки, збирали розвідувальні дані та передавали до Києва. Одне зі спостережень виявилося вкрай вдалим – артилерія підбила ворожій колоні «хвіст», було знищено БТР та іншу техніку. Трохи пізніше місцеві хлопці відтягли частину техніки з уцілілим боєкомплектом до себе в село, але потім приїхали чеченці і все забрали.

Приблизно в ці ж дні російські військові за наводкою місцевих поліцейських-колаборантів у Бердянську виламали гараж Сергія. Крім тепловізора та іншого цінного майна, викрали старі духовку та пральну машину. Потім увірвалися до квартири, але за старою адресою, звідки його родина переїхала восени 2021 року.

«Не здивуюся, якщо орки звідти забрали унітаз», – майже без іронії припускає «Азовець».

Загін продовжив свою діяльність у районі Комишувахи та під Червоним Полем. Спираючись на їх дані, артилерія підпалила чимало російської військової техніки. Щоправда, не обійшлося без втрат: один із корегувальників потрапив до полону. Коли колони окупантів почали підходити зовсім близько, підрозділу довелося відійти на Запоріжжя. Пізніше його перекинули до броварських лісів, а звідти – на Донбас. Недарма кажуть, що історія війни пишеться після її завершення. Ось і Сергій сподівається, що колись про його підрозділ багато напишуть. Про те, як виконували бойові завдання, гинули, потрапляли в полон та брали полонених. Про те, чому кадирівці боялися наближатися до нульового рубежу. Історій чимало, але всьому свій час. Із розбором невдач – також. Відсвяткуємо перемогу і про все скажемо, адже українці ніколи не ховалися від правди. Тішить, що помилки виправляються.

«Зараз у бригадах зрозуміли, що на недосвідчених сподіватися марно, тому новобранців почали навчати ретельніше і на позиції їх відправляють лише після бойового злагодження взводів, – продовжує Сергій. – Але бойовий дух хлопців від цього не падає, навпаки, все тримається на тих, хто воює з 2014-го».

Ворог має безмірний запас боєприпасів. Його тимчасові успіхи на Сєвєродонецькому та Лисичанському напрямках пов’язані саме з цим. «Азовець» досі пам’ятає 13-годинний «рекорд» одночасних російських авіабомбардувань та артилерійських обстрілів на одному з рубежів. Після чого в хід пішли «танчики» – 350 ворожих проти 38 наших.

Проте у нас є волонтери, які завжди готові прийти на допомогу армії. Взаємодія з ними відпрацьована ще з першого етапу війни. Від них, як і раніше, залежить багато чого. Сергій поділяє волонтерів на «справжніх» і тих, хто тільки піариться, та далі слів не йде.

«Азовець» має давніх, перевірених друзів-волонтерів із Вінниці, Дніпра та Житомира, які на зв’язку постійно: надсилають хороші партії медикаментів, їжі та інших необхідних на війні речей. З кожним виїздом вони намагаються зібрати якнайбільше, щоб по дорозі завезти й до інших підрозділів. Однак амуніцію, оптику, форму і навіть автомобілі «легіонерам» доводиться купувати за свої кревні з сімейних бюджетів.

Серед його земляків – багато тих, хто зараз також перебувають на фронті. З бердянцями особливо часто він перетинається на Авдіївському напрямку. П’ятеро з них служать із 2014 року – з самого першого дня російсько-української війни. Ці хлопці налаштовані дуже по-бойовому, з ними завжди є що обговорити.

Якось до старої бази, де перебуває підрозділ Сергія, приблудився кіт. Хлопці не могли придумати, як його назвати, а потім, коли під час «прильоту» кота контузило, кличка з’явилася сама собою – Контузія. Військові возили його в лікарню, доглядали, як могли, і згодом кіт таки прийшов до тями, але за кілька днів кудись зник. Побратими сміялися між собою: «Кіт подумав: ну вас нафіг, пацани, з вами тільки життя втрачаю, піду від вас». А за кілька тижнів Контузію випадково знайшли недалеко від бази. Мертвим. Схоже, всі свої вісім котячих життів він уже використав.

На війні, де довкола лише насильство і жорстокість, бійців тягне до тварин – вони своєрідна віддушина.

«Усі думають, що якщо військовий – значить бездушний, а насправді ми милі та пухнасті і всім нам хочеться ніжнятини, – жартує «Азовець». – Брати наші менші – як стимул, коли розумієш, що цього «чудика» теж треба захищати, бо сам він на війні врятуватися не зможе. Крім того, вони хороші вартові – тварини завжди відчувають небезпеку, особливо перед «прильотами», і сигналізують про це, потрібно лише навчитися їх розуміти. На війні за всі роки біля нас було багато тварин, і ми не раз по них орієнтувалися, що час ховатися під землю. Не підводило ніколи».

Нещодавно під Авдіївкою росіяни розстріляли ферму. Частина тварин загинула, інші розбіглися, зокрема й зі стайні. Гарні племінні коні злякано бігають групами околицями, пасуться в місцях, де постійні «прильоти», а фермер з горя запив, бо все його господарство знищено. І тепер ніхто не знає, як їм допомогти. У військових була думка відловити коней і вивезти в безпечне місце, але не ризикнули, щоб уникнути звинувачень у крадіжці, хоча їхньому господареві вже все одно. Можливо, ці змарнілі коні й зараз ховаються в посадках під ворожими обстрілами.

На запитання, навіщо він знову пішов воювати, Сергій майже не замислюючись відповідає, що, напевно, така у нього доля. У 2014-му пішов на фронт, щоб його майбутні діти і взагалі всі дітки жили у вільній країні, а зараз тим паче не зміг лишитися осторонь, коли побачив, на які підлості та злочини здатна російська орда.

«Цього ворога треба вибивати до кінця, щоб не залишати у спадок нашим дітям та онукам такого агресивного сусіда, – додає «Азовець». – Ну, і звісно ж, зобов’язує присяга, яку давав. Своє слово тримаю, тому «Вірний завжди!»

Після війни хотів би спершу з’їздити до рідних, потім повернутися до Бердянська і на Середній Косі влаштувати вечірку з шашликом та вареними раками. Величезний список гостей, готових приїхати святкувати до Бердянська, готовий. Тепер головне, щоб він не скоротився і Перемога сталася якнайшвидше.

 

Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS