«Прийшов сюди, щоб дитина спала спокійно. І не тільки моя»: військовий Віталій, який боронить Запоріжжя
Віталій на позивний «Янек» — сержант 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Чоловік разом із шістьма товаришами добровільно пішли у військкомат та стали на захист України. Наразі воїни тримають оборону у Запорізькій області, — розповів «Локатор-Медіа» речник 128-ї бригади Ярослав Галас. Історію про військового читайте у матеріалі.
Віталій родом із Сумщини. У перший день повномасштабного вторгнення росії чоловік разом друзями вирушили на Закарпаття, аби привезти своїх дружин у більш безпечне місце. Дві жінки тоді були на 7 та 9 місяцях вагітності.
Через три дні вони прибули в Закарпатську область, зареєстрували вагітних жінок у місцевому медзакладі та пішли у військкомат. Жоден із чоловіків не підлягав мобілізації, однак наполягли на бажанні обороняти Україну й так потрапили в закарпатську бригаду. Тепер усі разом служать у підрозділі безпілотних літальних апаратів. Тоді Віталію було 25 років (мобілізаційний вік був з 27).
Віталій розповідає, що під час роботи із БПЛА бійці постійно вдосконалюють свої вміння та навички, оскільки технології швидко розвиваються.
«Рішення часто доводиться приймати на ходу, вірніше, на льоту. Якось, коли я ще працював зі скидами (дрони, що скидають вибухові боєприпаси на ворога) й полетів на ворожу позицію, побачив через камеру, що дрон починають обстрілювати з автоматів. А через кілька секунд у камері з’явилися іскри й дим – загорілася батарея. Треба було терміново скидати боєприпас, щоб не втратити дрон повністю, і я зумів скинути його так, що ворожий піхотинець отримав поранення».
Речник 128-ї бригади розповів, що Віталій неодноразово потрапляв під російські обстріли. У Запорізькій області внаслідок ворожих атак боєць отримав контузії.
Тоді під час виїзду бійці Закарпатського легіону знищили три ворожі машини та поранили бійців. Однак росіяни вистежили захисників та скерували до них FPV-дрони. Віталій пригадує:
«Нас, по суті, врятувала маскувальна сітка – оператор дрона подумав, що ховаємося під нею тка залетів туди, а ми були за два метри. Гахнуло тоді добряче. Ми кинулися звідти й тільки встигли заскочити в бліндаж, як посадку почали крити з арти й мінометів. Там я й отримав свою контузію. Наша артилерія засікла ворожу батарею й відкрила вогонь, так що вони врешті-решт замовкли, і ми змогли вибратися звідти».
Тоді Віталій потрапив у лікарню, а вже через тиждень — у відпустку до донечки та дружини. Саме заради них воїн тримає оборону та захищає Україну від російських загарбників. Захисник каже, що не жаліє про свій вибір.
«Шкода, що донька росте без мене, без батькової уваги. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя. Вважаю, що обов’язок кожного чоловіка – захищати свою домівку, свою сім’ю. Десь треба чимось і жертвувати. Ми, семеро друзів, могли й не піти в ЗСУ, говорити, наприклад, що не народжені для війни. Ніхто не народжений, ми ж не народилися з автоматами. Але всьому можна навчитися, а іноді й треба…», — зауважив Віталій.
За матеріалами 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади та інформацією, отриманою «Локатор-Медіа» від речника бригади Ярослава Галаса.
Читайте також:
«ДБР та Головна інспекція Міноборони розслідують загибель бійців 128-ї бригади на Запоріжжі»,
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Локатор-Медіа» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.