Після початку відступу німецьких військ і деокупації перших територій, у жовтні 1943 року НКВС і НКДБ СРСР видали спільну директиву за №494/94, яка встановила порядок арештів поліцаїв та інших пособників нацистів.

Згідно з цим наказом арешту підлягали керівний і командний склад органів поліції; рядові поліцейські, які брали участь у каральних експедиціях проти партизанів і патріотів або проявляли активність у виконанні покладених на них окупантами обов’язків; а також колишні військовослужбовці Червоної Армії, які перйшли на бік ворога або добровільно здалися в полон, а потім вступили на службу в поліцію.

Проти цих осіб здебільшого порушували слідчі справи за статтею 54-1 «а» Кримінального кодексу – зрада Батьківщині (у редакції 1934 року), яка передбачала розстріл або позбавлення волі на 10 років із конфіскацією всього майна. Один із таких прикладів відомий у селі Луначарське, що зараз називається Азовське і входить до складу Бердянської ОТГ.  

 

У вересні 1943 року, коли німецькі війська залишили Бердянськ, що мав на той час назву Осипенко, радянські спецслужби одразу почали фільтрацію населення. 6 грудня працівники місцевого райвідділу НКДБ заарештували в Луначарському Павла Кіссу – 29-річного працівника колгоспу «Зоря комунізму». Увага чекістів до нього полягала через наступні події.

Восени 1941-го, коли Кісса працював на будівництві оборонних споруд на правому березі Дніпра, в містечку Хортиця (зараз входить до складу Долинської сільради Запорізького району) він потрапив в оточення. Звідти йому вдалося вирватися і, уникнувши полону, повернутися додому. До 2 червня 1942 року Павло працював хліборобом, але потім вступив до німецької поліції і прослужив до середини літа.

 

Помічник оперуповноваженого Осипенківського райвідділу НКДБ Союзов знайшов двох свідків, які розповіли, що Павло Кісса за завданням німецької влади охороняв залізничний міст від партизанів, затримував підозрілих осіб, які проходили через нього, а також конвоював до Бердянська молодь для подальшого її відправлення на примусові роботи в Німеччину. Сам Кісса зізнавався тільки в охороні мосту і стверджував, що німецькому уряду не присягав.

 

14 грудня НКДБ у Запорізькій області ухвалило справу проти Кісси через «відсутність складу злочину за період його служби в поліції» закрити, а його самого, на підставі директиви №494/94, було вирішено відправити до одного з таборів. В таких спецустановах громадян позбавляли волі та залучали до примусової праці, що розглядалося радянською владою як спосіб спокути провину за перебування в полоні або окупації.

Проте, чи потрапив Павло до спецтабору, достовірно невідомо, оскільки в матеріалах справи є повідомлення про те, що 26 грудня його з-під варти звільнили і повернули вилучені гроші та паспорт.

В 1999 році Павло Кісса був реабілітований як жертва політичних репресій.

протокол допиту павло кісса
241
заключение прокурора кісса павло

Предыдущее изображение
Следующее изображение

Статтю підготовлено за матеріалами Державного архіву Запорізької області. З повним змістом справи Павла Кісси можна ознайомитися за цим посиланням.

Автор

Завантажити ще...