Розсекречені матеріали бердянських моряків-зрадників Батьківщини часів Другої світової
Листопад 1941-го року. Бердянськ, що носив на той час назву Осипенко, вже місяць перебуває в гітлерівській окупації. Азовська Військова Флотилія відступила до берега Краснодарського краю. Керманич пароплава «Червоний моряк» Степан Петровський і кочегар пароплава «Кальмус» Антон Русович з Осипенко, і моряк Наум Глибін з Миколаївської області вступають у змову. Трійця вирішує таємно повернутися в захоплене місто і перейти на бік ворога.
Після цього Русович запропонував своєму земляку, помічнику капітана корабля «Норд-Вест» Василю Головачову приєднатися до них, але той відмовився, при цьому органам Радянської влади про це не повідомив.
Судячи з подальших подій, колаборанти поділилися своїм планом щонайменше ще з одним зі своїх колег, який виявився свідомішим, ніж Головачов. 12 грудня всю групу заарештовують і вже за шість днів у станиці Приморсько-Ахтарська відбулося засідання Військового Трибуналу Азовської Військової Флотилії Чорноморського Флоту. Русовича, Петровського і Глибіна засуджують до розстрілу, а Головачова – до десяти років виправно-трудових таборів з ураженням в правах після відбуття покарання (позбавлення виборчих прав, права обіймати посади і носити почесні звання, права на пенсію).
Коли у вересні 1943 року німецькі війська залишили Осипенко, радянські чекісти почали в ньому зачистку. У липні черга дійшла і до цивільної дружини Стефана Петровського (саме так його ім’я вказується в усіх документах післяокупаційного періоду) – обласне управління КДБ ухвалює рішення вислати її як члена сім’ї зрадника батьківщини у «віддалені райони Півночі» на п’ять років.
У лютому 1945-го Особлива нарада при НКВС СРСР зменшила цей термін до трьох років і відправила вдову з двома малолітніми дітьми до Казахстану з конфіскацією майна.
Однак під час огляду її квартири на вулиці Горбенка, 6, який чомусь проводили аж через три місяці – 10 травня 1945 року – такого не виявилося. У далекій Джамбульській області сліди засудженої та її дітей загубилися назавжди.
Ця історія не про каральні органи, а про жорстку і неминучу розплату за зраду. Покарання за перехід (нехай навіть і на стадії наміру) на бік ворога має бути суворим і невідворотним. Адже в інший спосіб війни із загарбниками не виграються.
***
Стаття підготовлена за розсекреченими матеріалами Державного архіву Запорізької області. У повному обсязі зі справою можна ознайомитися за цим посиланням.