Розстріл за перетин лінії фронту. Історія з окупованого Бердянська 1920-го року

З початку 1920-го року запеклі битви Громадянської війни відбувалися у Приазов’ї без перерв. Особливо вони посилилися влітку – лише за першу половину червня XIII-а армія Робітничо-селянської Червоної армії втратила тут близько 8000 чоловік полоненими, приблизно 30 гармат, два бронепоїзди, безліч кулеметів та склади боєприпасів. Великих втрат зазнала і Руська армія.

У червні чотири тисячі бійців білогвардійського Кримського корпусу генерала Якова Слащова, розгромивши червону кінну групу Дмитра Жлоби, вийшли з Криму та прорвалися до Донбасу. Проте виконати головне завдання цього наступу — розгром XIII-ї армії РСЧА — їм не вдалося.

15 липня білогвардійський корпус генерал-лейтенанта Олександра Кутепова прорвав оборону ворога і захопив Оріхів, потім продовжив наступ на Пологи та Олександрівськ (нинішнє Запоріжжя).

Бердянськ залишався під контролем XIII-ої армії, яка вела оборонні бої, щоб не допустити виходу білих з боку Мелітополя, де було розміщено ставку головнокомандувача Руської армії барона Петра Врангеля.

Лінія фронту проходила між цими двома містами.

***

Приблизно в ці дні бердянці Андрій Артамонов та Кіндрат Чарочкін поїхали до Ногайська (нинішнього Приморська), щоб продати там сушену рибу та помідори. Обидва – приватні візники та мешканці «Колонії»: з 9-ї та 5-ї ліній відповідно.

Не зустрівши на шляху перешкод, вони наважуються перетнути лінію розмежування і доїхати до Мелітополя. Там на базарі вони розпродують свій товар і вступають у бесіди з білогвардійцями, від яких беруть гроші та листи для передачі їхнім родичам у Бердянськ.

Наступного дня Артамонів та Чарочкін цей вояж повторили і, повертаючись додому, погодилися підвезти до Ногайська випадкову знайому. Жінка виявилася дружиною матроса-червоноармійця, який перебував у Криму та вів підпільну роботу.

Після прибуття Попова Ксеня (так її ім’я вказано в протоколі опитування) відразу ж вирушила до Особливого відділу Бердянського району при Реввійськраді XIII-ї армії, який займався контррозвідкою. Там вона повідомила, що їздила до Мелітополя за особистими речами та познайомилася із візниками.

«Вони брали листи та гроші від офіцерів для передачі їхнім родинам у Бердянську і ці ж спекулянти передавали відомості з Бердянська та все, що відбувається на Червоному фронті» – пояснила Попова. Військовому слідчому Халіпову вона повідомила навіть звання та прізвища білогвардійців, з якими контактували візники, точні суми грошей й адреси їхніх дружин та власне адреси Артамонова і Чарочкіна.

Така цікавість та уважність до деталей можуть вказувати на те, що Ксеня Попова була червоною агентесою.

Наступного дня, 26 липня чекісти нагрянули до домівок Чарочкіна і Артамонова з обшуками та заарештували їх. Перший спробував втекти, але безуспішно.

Під «гарячу руку» потрапив і зять Артамонова Леонід Сероштанов – «актор місцевого українського театру імені тов. Шевченка».

Його також заарештували, але після проведення перевірки невдовзі звільнили. А ось друзі-візники додому вже не повернулися, хоча у шпигунстві проти більшовиків вони не зізналися.

«Громадянину Артамонову вжити найвищої міри покарання як шпигуну, що передає відомості через фронт противнику, а Чарочкіна ув’язнити в концетраційний табір через те, що заради спекулятивних цілей кілька разів переїжджав фронтову лінію» – надрукував 1 серпня чекіст Халіпов у своєму Висновку.

Схоже, така поблажливість до Чарочкіна була пов’язана з тим, що він підтвердив факт спілкування Артамонова з білогвардійцями на мелітопольському ринку.

Проте, через тиждень Особливе відділення Бердянського району Особвідділу ВЧК при Реввійськраді XIII-ї армії розглянуло справу візників та ухвалило передати її Надзвичайній трійці до Маріуполя для застосування до них найвищого заходу покарання.

Відсутність прямих доказів шпигунства та позитивні характеристики від «Професійного союзу портової артілі вантажників і стивідорів», в якому вони раніше перебували, Трійкою до уваги прийняті не були,

і 23 серпня о 5 годині ранку бердянці Андрій Артамонов та Кіндрат Чарочкін були розстріляні і поховані на маріупольському цвинтарі у присутності коменданта місцевого Особвідділення.

***

До кінця вересня ІІ-а Біла армія генерал-майора Федора Абрамова розгромила XIII-ю радянську армію та зайняла спочатку Бердянськ, а потім і Маріуполь. Дорогою нею було захоплено 12 тисяч полонених, 40 гармат та 6 бронепоїздів (можливо, в цьому успіху є і внесок простих колонських візників Андрія Артамонова та Кіндрата Чарочкіна, яких прокуратура Запорізької області у 1998 році все ж таки реабілітувала). У середині листопада 1920 року XIIІ-та армія була розформована, а її Управління влито до IV-ї армії РСЧА.

Через нетривалий час червона влада в Бердянськ повернулася знову, але вже на 70 років (за винятком 1941-1943 років, коли місто було окуповане гітлерівцями). У наш час її продовженням є російська федерація. В 2022-му році бердянці знову зіткнулися з репресивним апаратом її спецслужб, необґрунтованими звинуваченнями у шпигунстві, труднощами перетину лінії розмежування і навіть позасудовими розстрілами. Але Бердянськ це випробування витримає – не вперше!

***

Статтю підготовлено за матеріалами Державного архіву Запорізької області. З повним змістом справи Артамонова/Чарочкіна/Сероштанова можна ознайомитись за цим посиланням.