Штурмовик «Романтик»: бойовий шлях бердянця Валерія Реца
Валерій Рець народився в Бердянську 29 років тому. Частину дитинства хлопець виховувався мамою, частину – дідом, ще частину – провів у притулку. Отримувати освіту Валерій поїхав до Запоріжжя. Там він вивчився на зварювальника і працював на одному з місцевих заводів. Потім доля закинула його на протилежний берег Дніпра – у Нікополь, де він влаштувався на роботу до птахофабрики, одружився та став батьком двох дітей. Там майбутній захисник і застав повномасштабне російське вторгнення.
«Мій нікопольський будинок стояв біля військової частини, по якій рашисти постійно пристрілювалися і часто влучали по цивільним кварталам. В один із таких обстрілів вибуховою хвилею відірвало балкон моєї квартири. Я якраз був удома, але за сигналом тривоги встиг сховатися в коридорі», – згадує Валерій.
Добровільна мобілізація
Як працівник сфери громадського харчування, хлопець міг отримати бронь, але коли почали масово роздавати повістки, добровільно пішов до місцевого військкомату і став на облік. Там йому запропонували вступити в Десантно-штурмові війська і він, не замислюючись, погодився. Валерію одразу ж виписали бойову повістку і він вирушив додому збирати документи та речі.
«На роботі деякі колеги були вражені моїм рішенням, але я думав тільки про одне – дуже сподівався, що мене відправлять звільняти рідний Бердянськ», – розповідає боєць.
Валерій обрав собі позивний «Романтик», оскільки полюбляє писати вірші. Його відправили до житомирської «учебки», де він готувався на посаду стрільця. В один із днів до частини приїхали представники розвідувального підрозділу і запропонували охочим вступити до їхніх лав. Із 600 новобранців зголосилися лише 12 – одним із них був бердянець. Під час співбесіди Валерія попередили про небезпеки і ризики цього виду служби, але це його рішення не змінило.
«Подальша підготовка була більш серйозною, – ділиться військовий. – Снайперської справи мене навчала відома Маруся Звіробій – дуже сувора і професійна військова. Ми досі зрідка переписуємося, зараз я шкодую, що не сфотографувався з нею на пам’ять. Також там збулася моя давня мрія стрибнути з парашутом – я це зробив чотири рази».
«Романтику» обіцяли, що по закінченню навчання його відрядять до розвідувального підрозділу, але в останню мить начальник школи розвідки переплутав прізвища і відправив його в іншу бригаду – єгерську. Валерій ледь не плакав від розчарування, але змінити це вже не міг.
Вербове. Контузія
У червні 2023 року Валерій отримав перший бойовий досвід, який закінчився контузією.
Під селом Вербове Пологівського району він у складі групи виконував завдання взяти танковий рів на рашистських позиціях. Попри молодість командира, якому лише 21 рік, штурмовикам це вдалося.
«Ми пройшли «зуби дракона» і увірвалися до окопу. Перше, що мене вразило – це сморід від ворожих трупів, – згадує Валерій. – Нас одразу ж почали прицільно обстрілювати з «Граду», танків і атакувати FPV-дронами. В результаті ми отримали багато 300-х із важкими пораненнями та почали їх євакуацію».
Обстріл перечікували у рові всю ніч. Вранці командир, під час спроби перебратися в найближчу посадку, отримав поранення дроном у ноги. Йому зробили перев’язку і він самостійно вирушив у сектор евакуації.
https://www.youtube.com/watch?v=4SWQgSdok4k
Потім до Валерія, який залишався в окопі, підійшли два кулеметники, щоб показати трофейні АК-12, і в цей момент до них прилетіла 120-міліметрова міна, а потім і безпілотник. Вціліти вдалося тільки бердянцю – тільки тому, що він перебував нижче рівня землі.
Після цього надійшов наказ на евакуацію, Валерій вибрався з рову і побіг в обумовлене місце. У цей момент йому в спину також влетів ворожий FPV-дрон. Трофейний рюкзак разом з усім вмістом, включно з блокнотом із віршами, перетворився на попіл, а самого військового контузило.
Я хотів дочекатися наступну «мотолигу» (так військові називають багатоцільовий броньований транспортер МТ-ЛБ), але мене змусили завантажитися в ту, що вже під’їхала. Вона доставила нас в Оріхів до лікарні, де мене прокололи і прокапали. Пізніше я дізнався, що другу «мотолигу» рашисти підстрелили з танка і майже усі, хто були в ній – загинули.
Новопрокопівка. Поранення
«Романтик» після контузії відновився швидко і одразу продовжив підготовку до визволення українських територій. Його з іншими десантниками 3 місяці навчали завантажуватися і вивантажуватися з бронетехніки на ходу, вриватися в окопи тощо. На початку жовтня групу штурмовиків привезли на пікапах у токмацьке село Новопрокопівка, щоб відбити позиції, втрачені нацгвардійцями.
Цього разу вже не було так страшно, як під час першої атаки, – згадує Валерій. – Щойно ми спішилися, як нас почали обстрілювати. Я побачив розбитий танк і заліг біля нього. Потім мене покликали з посадки побратими. Швидко перебігти до них із 60-кілограмовим рюкзаком із БК було не просто, але мені це вдалося.
У цей момент Валерій почув виходи з «Граду» і заліг за деревом. Один зі снарядів впав зовсім поруч і військовий відчув, як осколок влетів йому в правий бік, зачепив таз і застряг у черевній порожнині. Від гарячого металу рана запеклася і кров майже не йшла, тому свідомість військовий не втратив, але рухатися вже не міг – рана була розміром із кружку.
«Мене врятував той самий лікар Андрій, що й у Вербовому. Він змусив мене скинути рюкзак. Над нами продовжували літати дрони. Мене завантажили в пікап і відвезли на операцію в найближчий медпункт. Пам’ятаю, що перед тим, як мені одягли наркозну маску, я встиг сказати лікарю: якщо в тебе погано вийде, то в наступний штурм ти підеш зі мною».
Відновлення
Я не розумію вас прокляті орки,
що не сидиться у болоті у своїм!?
За що дітей та і дівчат ти губиш!????
Хотів посіять руській мір
А,вийшло ненависть й зневагу…
Ти тільки об’єднав народ
Який вас давить як собаку…
Останнім часом у Валерія виходять тількі такі вірші.
Його відновлення досі триває. За цей час він лікувався в Запоріжжі, Дніпрі та Черкасах. Від реабілітації в більш далеких регіонах відмовився.
За подіями в Бердянську та іншими новинами часу стежити у нього не багато, але історію зі скандальною заявою Ірини Фаріон про російськомовних бійців ЗСУ знає і засуджує її, бо мову мірилом патріотизму не вважає. У підрозділі Валерія є представники практично всіх областей, але особливо йому подобається спілкуватися з побратимами із західної частини країни.
Війна змінила Валерія на краще. За його словами, він став серйозніше дивитися на життя, більше цінувати сім’ю, друзів, краще розбиратися в людях, усі фінансові цінності відійшли на другий план. Особливо відзначає допомогу раніше незнайомих людей та волонтерів (батальйону дуже допомагає автівками запорізький волонтер Василій Швед).
Причиною зупинки контрнаступу Валерій називає недостатній досвід більшості бійців, але вірить, що надалі успіх буде на боці ЗСУ:
«У нас дуже розумний, сильний і підступний ворог, недооцінювати його не можна. До штурмових підрозділів треба набирати тільки добре навчених й мотивованих бійців. Йти туди морально і фізично не підготовленим – не рекомендую. Тільки так ми зможемо перемогти ворога і звільнити наші міста».