«Сімейне життя доводиться відкладати»: історія Дмитра з Буковини, який боронить Запорізьку область
28-річний Дмитро на позивний «Малий» у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади боронить Запорізьку область. Боєць брав участь у найгарячіших напрямках, а поблизу Степногірська отримав поранення. Історію про захисника читайте в матеріалі.
Дмитро родом із Чернівецької області. Вперше він долучився до складу Збройних сил України 10 років тому. Тоді йому було 18 років. Дмитро ніс службу в радіотехнічних військах та був наймолодшим у підрозділі, тому отримав позивний «Малий». Через рік військовий перевівся в гірсько-штурмовий батальйон 128 бригади.
«Я розумів, що таке служити в гірсько-штурмовій роті, але не жалію про свій вибір», — розповів військовий.
Після завершення контракту Дмитро поїхав працювати за кордон, проте через рік і 8 місяців повернувся у підрозділ. Каже: «Тут друзі, вони наче друга сім’я».
У ЗСУ Дмитро служить безперервно вже майже 6 років, а загальний його армійський стаж становить майже дев’ять років.
«Малий» служить на посаді водія та має досвід їзди на різному транспорті. Зокрема, керував волонтерськими пікапами, повнопривідними мікроавтобусами, трофейним «Уралом», американським «Хамві» тощо.
Перший бойовий контакт Дмитра з окупантами відбувся саме в Запорізькій області. Тоді армія рф взяла в напівоточення село, в яке зайшов підрозділ 128 бригади. «Малий» пригадує:
«Їхні танки мали прогумовану «гусянку», тому їх було майже не чути на віддалі. Побачивши нашу вантажівку, російський танкіст вистрілив прямою наводкою. Постріл виявився неточним, і більшість хлопців встигли відбігти».
Ще один снаряд влучив прямо у вантажівку захисників. Тоді загинуло двоє товаришів Дмитра.
«Нам довелося відходити й добиратися до своїх близько 40 кілометрів. Коли слабко орієнтувалися на місцевості, дорогу показували місцеві селяни.», — розповів боєць.
Основними завданнями Дмитра є підвезення боєкомплектів та харчів, а також евакуація поранених та полеглих військових. Він брав участь на всіх найгарячіших напрямках, де бригада протистояла ворогу, та бачив багато чого. Одного разу «Малий» і сам отримав поранення. Пригадує:
«Ми приїхали на локацію, я вийшов з авто та приліг відпочити. І тут гучний вибух! Я не чув ні свисту снаряда, ні лопастей дрона – нічого. Тільки побачив, як у пікапі поруч утворюються дірки від осколків. Один із них зачепив моє плече, на щастя, поранення неважке…»
Півтора року тому у підрозділ 128 бригади, в якому служить Дмитро, доєднався його батько. Наразі чоловікові 52 роки.
«Він служив строкову ще в радянський період, до війни працював комбайнером, непогано заробляв. Уже кілька років напрошувався до мене в підрозділ, але я постійно відмовляв його. Врешті-решт він не витримав, не зміг сидіти вдома й мобілізувався. Служить у моєму ж батальйоні, здебільшого займається ремонтом техніки. Ми в різних локаціях, не можемо бачитися щодня, але постійно на зв’язку. Коли знаєш, що на війні ще й рідна людина, це, мабуть, найскладніше… Мама дуже важко сприйняла рішення батька йти в ЗСУ, вона залишилася вдома з молодшим сином (моїм братом), котрому зараз 12 років. Ми заспокоюємо її, як можемо, кажемо, що в нас усе тихо й нормально», — розповів Дмитро.
Вдома на захисника чекає дівчина. Якби не повномасштабне вторгнення росії в Україну, то він би вже одружився. «А так сімейне життя доводиться відкладати», — додав захисник.
За матеріалом 128-ї ОГШБр та інформацією, отриманою від речника бригади Ярослава Галаса
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не пропустити