Слюсар – нардеп – арештант. Траєкторія життя Олександра Пономарьова
25 липня депутата Верховної Ради від партії ОП-ЗЖ Олександра Пономарьова помістили до слідчого ізолятора за підозрою в державній зраді – одному з найтяжчих злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України. Ще зовсім недавно це здавалося неможливим ні йому самому, ні суспільству – Пономарьов створив собі образ недоторканного і невразливого діяча. Ані смертельна автопригода за його участі, ані вбивство Віталія «Сармата» Олешка, ані корупційні скандали (зокрема й пов’язані зі шкодою українським танкам) не могли похитнути його владу. Але ця думка виявилася помилковою, а явище – тимчасовим.
Пригадаємо основні віхи його біографії.
Олександр Пономарьов народився у Бердянську 7 січня 1962 року. Навчався у місцевій школі №2, на факультеті електронної техніки Запорізького машинобудівного інституту (з 1980 по 1983 роки) та бердянському «АРІУ» (у 2006 році отримав спеціальність менеджера-економіста).
Трудову кар’єру почав у 1980 році на «Першотравневому заводі сільгосптехніки», де працював слюсаром механо-складальних робіт. У 1983-му перейшов на посаду вантажника до Бердянського дослідного нафтомаслозаводу, у тому ж році повернувся до «Першотравневого» контролером з автотранспорту. Наступного року став робітником з поточного обслуговування і поточного ремонту будівель б/в «Бриз». З 1986 до 1995 року працював техніком з поточного ремонту і обслуговування радіообладнання бердянського комунального автотранспортного підприємства.
Після цього біографія нардепа має трирічну прогалину. У 1998-му році він почав працювати водієм на АТ «Бердянський райагропромпостач», а через деякий час він «був переведений» на посаду голови правління цього підприємства, яку обіймав до 2012 року – доки не став народним депутатом від нині забороненої «Партії регіонів». Ще через рік отримав ступінь кандидата економічних наук.
Політична кар’єра Пономарьова стартувала у 2002 році, коли став депутатом Запорізької обласної ради. У 2006 році каденція закінчилась і його було обрано членом виконавчого комітету Бердянської міської ради (за мерства Валерія Баранова).
Як слюсару/вантажнику/водію вдалося за одну мить стати керівником крупного акціонерного товариства, а потім і нардепом – широкому загалу досі невідомо. Можливо, відповідь на це питання знають співробітники ФСБ з позивними «Богун» та «Лис». І, можливо, саме тому Пономарьову інкримінують триваючу зраду, а не державну зраду в умовах воєнного стану (це різні злочини і за них передбачено різне покарання).
Після арешту бердянського нардепа вже не здається співпадінням колабораційна діяльність низки представників його оточення. Наприклад, його неофіційної помічниці Ілони Щипенко, яка погодилась стати гауляйтеркою пгт Ченігівка (була головою фракції ОП-ЗЖ місцевої ради) чи депутатів Бердянської міськради Олега Бойко (від ОП-ЗЖ), який став заступником псевдо-мера Сауленка та Івана Братенькова (від «Нашого Краю»), який в якості «індівідуального предпрініматєля» надає послуги фейковим комунальним підприємствам.
Чекаємо на результати перевірки Віктора Цуканова, Олексія Холода, Олександра Бабаніна, Дарини Братанової та інших багаторічних посіпак Пономарьова, що могли допомагати йому втілювати плани кремлівських кураторів.
