«Цілеспрямовано йшов у ЗСУ, щоб захищати свою країну», — доброволець з Буковини, який боронить Запорізьку область
Василь на позивний «Вовк» – доброволець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік у складі підрозділу боронить Запорізьку область. Як долучився до лав ЗСУ немаючи бойовго досвіду та як його здобув читайте у матеріалі.
Василю 37 років. Він із невеличкого села із Чернівецької області. Йому 37 років. Одразу після початку повномасштабного вторгнення Василь разом із товаришем добровільно пішли у військкомат. Вони отримали направлення в одну із бойових бригад. Проте, через те, що Василь не проходив строкової служби та не мав бойового досвіду, його повернули назад.
Після повернення чоловік знову пішов у військкомат та домігся нового направлення. Так чоловік долучився до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, яка від початку повномасштабного вторгнення тримає оборону на Запорізькому напрямку.
« Про те, щоб повернутися додому, не могло бути й мови, я цілеспрямовано йшов у ЗСУ, щоб захищати свою країну. Спочатку служив у артилерійській батареї, був номером обслуги. Ми постійно виїздили на бойові позиції й вели вогонь по росіянах», — каже «Вовк».
Згодом у бригаді створили підрозділ безпілотників і Василя перевели на посаду оператора БПЛА. Він пройшов навчання в Києві, освоїв нову професію та став до роботи.
«Мій безпілотник – дрон зі скидами, і ми з товаришами маємо дуже багато вдалих вильотів – знищуємо ворожу піхоту, бліндажі та інші укриття, склади з боєприпасами, мінометні та гарматні розрахунки…», — розповідає захисник.
Василь зазначив, що раніше практично кожен виліт БПЛА був результативним, проте, з часом росіяни навчилися протидіяти дронам.
«Мають потужний РЕБ (радіоелектронну боротьбу), намагаються збивати наші «пташки» з різної зброї. Однак ми працюємо далі, незважаючи на те, що ворог з усіх сил шукає точку вильоту і не шкодує боєприпасів, щоб накрити її вогнем…».
Буковинець зазначє, що пішов воювати за сім’ю та за країну, щоб «русскій мір» не дійшов до західної України.
«Якби ми не зупинили росіян тут, вони б дійшли. Ми знаємо, хто це такі, вони заходили до нас у 1940-му, а потім у 1944-му. Рідні розповідали про післявоєнні голодні роки і те, як «освободітєлі» завозили в школу якусь допомогу й казали: «Бандерівським дітям не положено…».
Військовослужбовець їздив кілька разів у відпустку на Буковину, бачив цивільних чоловіків, які не бажають боронити Україну від ворога. Проте, ставиться до них байдуже.
«Зі мною служив Рома (Цитрус) із Ужгорода, молодий, але дуже толковий. На жаль, загинув у травні цього року. Він казав про таких людей: «Мені так на них похєр, як їм на мене…» І я з ним згоден».
Від початку повномасштабного вторгнення з рідного села Василя загинуло на війні вже шестеро захисників. Також на фронті загинув і найближчий друг Василя, з яким вони разом йшли у перші дні війни у військкомат.
Василь розповідає, що у нього в підрозділі хороші командири та класний колектив. А вдома на захисника чекають дружина та двоє синів.
За матеріалами 128 ОГШБр та інформацією, отриманою від речника бригади Ярослава Галаса.
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не пропустити.