У Роботиному полонив росіян, отримав поранення: історія бійця Андрія, який боронить Запорізьку область
Андрій на позивний «Калуш» у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади боронить Україну на Запорізькому напрямку. У лавах ЗСУ він служить півтора року. За цей час боєць брав у полон окупантів, отримав поранення. Історію про захисника та його бойовий досвід читайте у матеріалі.
Андрію 33 роки. У 128-й бригаді він служить на посаді стрільця гірсько-штурмової роти. Захисник родом із міста Калуш Івано-Франківської області. Строкову службу Андрій не проходив, тож бойового досвіду він не мав. Після того, як потрапив до лав ЗСУ, чоловік пройшов навчальний центр та розпочав службу в своєму підрозділі.
«Я швидко освоївся тут, хлопці всього навчили, показали, гарно прийняли в свій колектив. На бойових позиціях працюю з усього, що потрібно, – автомата, кулемета, гранатомета… Звичайно, виходити на «нуль» страшно. Коли вперше, ще не так – я розумів, куди йду, але не відчув на собі. А тепер усе знаю з власного досвіду», — розповідає Андрій.
На передовій боєць провів багато часу. Одну з позицій, яку він утримував із товаришами в Роботиному, окупанти штурмували по двічі на добу.
«Деякі добиралися до нас на 10 метрів, виходили на бруствер (земляний насип для захисту бійців від ворожого вогню й зручнішої стрільби, – ред.).. Часто без броні, без автоматів, з кількома гранатами та якимись таблетками в жмені. Йшли, наче безсмертні», — пригадує військовий.
Коли вдавалося, захисники брали російських військових у полон. Один із окупантів, на питання Андрія, чому він прийшов вчиняти воєнні злочини в Україні, відповів: «У мєня крєдіти, надо погасіть». Андрій йому: «Ну, я ж не банк, який кредити гасить, то для чого прийшов – мене вбити?» – «Нєт.» — «А для чого тоді?» Мовчить…».
Під час одного з боїв у Роботиному Андрій отримав поранення – куля з автомата влучила в шолом, пробила його й черкнула голову. Пригадує:
«Відчув, що тече кров, але продовжив бій. Коли ми відбили штурм, зняв шолом і почав шукати кулю. Вхідний отвір у шоломі є, вихідного немає і кулі теж немає. А потім я звернув увагу, що в мене прострелений приклад на автоматі. Як виявилося, куля пробила шолом, по внутрішній стінці змінила траєкторію і влетіла в приклад».
Тоді бійцю надати необхідну медичну допомогу не було можливості та евакуювати також. На позиції він залишився ще на 10 днів та продовжував відбивати ворожі штурми.
«Коли мене нарешті вивезли, закривавлена балаклава настільки присохла до голови, що довелося її намочити водою й так відривати…».
Після того, як мобілізували Андрія, його батько також пішов у ЗСУ. Він служить в іншій бригаді. Чоловіку скоро виповниться 60 років.
«Він хотів до мене, але я категорично відмовив – це б відволікало, ми б не так служили, як переживали один за одного. Він зараз теж у зоні бойових дій, але в тиловому підрозділі, ремонтує машини. На штурми його не беруть, і це добре…».
Вдома, на Івано-Франківщині, на Андрія чекають дружина, двоє синів, мама та молодша сестра.
«Коли я вперше приїхав у відпустку, старший син не хотів мене відпускати. А молодший, йому було всього 3 роки, не впізнав, десь тиждень тікав від мене, ховався».
«Я воюю за свою сім’ю, без них я ніщо. І за своїх товаришів… Стомився вже, але в СЗЧ не піду. Що тримає? Побратими. Мені й дома дехто казав: «Не їдь туди більше, лишайся», але я так не можу. Товариші теж хочуть у відпустку до своїх рідних та чекають, коли повернуся. Я не можу їх підвести…», — каже Андрій.
За матеріалами 128-ї ОГШБр та інформацією, отриманою від речника бригади Ярослава Галаса.
Редакція “Локатор-Медіа” бере участь у програмi “Голоси України”, яка реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт фондом Європейський центр свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини, що ніяк не впливають на контент і не несуть за нього відповідальність.
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не пропустити.