Удар по «Саратову»: хто з російських моряків був знищений в порту Бердянська 24 березня 2022 року
24 березня 2022 року о 6:45 ВМС ЗСУ завдали влучного удару ракетою «Точка У» по місцю розташування чотирьох російських великих десантних кораблів в порту м. Бердянськ. Влучання прийшлося по «Саратову» (спочатку його помилково ідентифікували як «Орск»), який стояв біля причальної стінки – на кораблі почалась довготривала пожежа та детонація боєприпасів, в результаті він затонув. Інші кораблі з його групи – «Орск», «Цезарь Куников» та «Новочеркаськ» – отримали менш критичні пошкодження, тому змогли відійти на безпечну відстань.
Того дня головнокомандувач Держприкордонслужби Сергій Дейнеко заявив, що удар було завдано завдяки сюжету телеканалу міноборони рф «Звєзда».
Справа в тому, що напередодні – 21 березня – в порт Бердянська першим зайшов ВДК «Орск», завантажений важкою технікою (включаючи БТР-и) та живою силою. Ним одразу ж похизувався Z-пропагандист Валєнтін Гвоздьов. Його відео тривало менше хвилини, але українським військовим для встановлення точної локації ворожих суден цього було достатньо.
Точна кількість військових російської армії, які були вбиті та поранені тим ранковим ракетним ударом ВМС ЗСУ по ворожим кораблям в порту Бердянська – невідома. Але «Локатор-Медіа» вже встановило особи 18-ти із них.
ВДК «Саратов»
Серед знешкоджених влучанням по ВДК «Саратов» першим треба згадати його командира – капітана ІІ-го рангу Володимир Хромченков. Він отримав порання, від яких помер у шпиталі 16 квітня.
Хромченков – громадянин України, своєму народові він зрадив у 2014 році, коли в інтересах рф покинув службу у Військово-морських силах ЗСУ, де займав посаду командира десантного корабля «Кіровоград», який базувався в Південній військово-морській базі України (в/ч А0199).
За зраду рашисти призначили Хромченкова старшим помічником командира ВДК «Саратов», після цього він два роки служив на аналогічній посаді на БДК «Новочеркасск». У 2018 році ,після закінчення Вищих спеціальних офіцерських класів у Санкт-Петербурзі, зраднику довірили командувати ВДК «Саратов».
22-річний старший матрос Сєргєй Анохін в лютому 2022 року підписав контракт з Z-армією, але встиг прослужити лише місяць. адже похід на Україну для нього виявився вкрай невдалим. Доречі, в листопаді 2021 року він одружився. Поховали Анохіна 3 липня в рідному смт Пачелма Пензенської області. За пропагандистською легендою, він «під час вибуху не залишив свій пост [і як він би це зробив?], до кінця залишившись вірним присязі». Три місяці рідні вірили в диво і чекали, але горе-«визволитель» у цей час лежав на дні Бердянської затоки.
Пачелма розташована за 1122 кілометри від Бердянська. Це безлике робоче селище з населенням 7500 осіб. З визначних пам’яток там є лише пам’ятник воїнам і залізничникам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, і братська могила воїнів, які померли в місцевому евакогоспіталі. Вибору життєвого шляху в Анохіна практично не було – тільки йти до війська, що він і зробив. В свою чергу батьківщина послала його вбивати українців – чим це закінчилося, ми вже знаємо.
26-річного матроса Алексєя Ліхолєтова поховали ще пізніше – 21 липня. Це сталося в селі Бичок Петропавлівського району Воронезької області, де він народився. Присутній на церемонії капітан ІІІ рангу зі 197-ї бригади Роман Петьков пафосно розповів, що «Алексей до последней минуты оставался верен воинскому долгу и героически погиб», звісно, розвантажуючи ящики з боєприпасами в на території окупованого міста сусідньої суверенної держави.
Матрос Нікіта Усков народився в 2000 році в Ростові. Встиг взяти участь у військовій агресії рф проти Сирії, де отримав статус «ветерана бойових дій». Участь в окупації українських земель особисто для нього виявилася нефартовою.
Владіслав Атавін під час вибухів на кораблях вижив, але дістав поранення і контузію. Як наслідок, втратив можливість нормально розмовляти. Його кузен-кулеметник Роман також пішов на «сво», але його доля не відома.
Машиніст трюмно-котельної команди Леонід Абдоков народився і жив в українському Севастополі, але вирішив стати на бік росії і воювати із власним народом. Про його поховання так званий «губернатор» Севастополя Михайло Развожаєв повідомив лише через три місяці – 24 червня 2022 року. Ймовірно, увесь цей час проводились судово-медичні експертизи для встановлення особи Абдокова. В червні 2024 року його ім’ям окупаційна влада назвала провулок в селі Полюшко, яке входить до складу Севастополя.
Ще один кримчанин – 26-річний матрос Іван Шведа з Євпаторії. Він випусник «нахімовського» училища за спеціальністю «Радіоелектронні системи та комплекси». В березні 2023 року на фасаді навчально-виховного комплексу «Інтеграл», де навчався цей зрадник, відкрили пам’ятну дошку.
«Локатор-Медіа» дізналось імена ще кількох ворожих моряків, знищених унаслідок влучання ЗСУ в корабль «Саратов». П’ятеро з них несли службу на ВДК «Новочеркаськ».
ВДК «Новочеркаськ»
Це 19-річний матрос Єгор Толмачов – уродженець Макіївки Донецької області. У 2017 році він поїхав до окупованого Криму і вступив до Морського коледжу так званого «севастопольського держуніверситету» на спеціальність «Експлуатація суднового електрообладнання та засобів автоматики». Після закінчення навчання зрадник підписав контракт на службу до збройних сил російської федерації і вже менш, ніж через рік, знайшов свій безславний кінець у Бердянську.
29-річний старший матрос Герман Гутько із Севастополя також міг захищати Україну, але став на бік країни-агресора. Вибір виявився вкрай невдалим.
Матрос Дмитро Котов народився у вересні 1992 року із селища Азовське Джанкойського району АР Крим. На ВДК «Новочеркаськ» він займав посаду радіометриста радіотехнічної команди бойової частини зв’язку. Підсумком його служіння путінському режиму стала меморіальна дошка на стіні школи в Джанкої, в якій він колись навчався.
Усю цю трійцю поховали 31 березня 2022 року у Севастополі.
21-річний мічман Данііл Боєшко народився у місті Арсеньєв Приморського краю, навчався у Владивостоці в Тихоокеанському вищому військово-морському училищі, після чого був розподілений до Севастополя. Щоб отримати смертельні поранення, окупант подолав понад 9 тисяч кілометрів – саме такою є відстань між Арсеньєвим та Бердянськом. Боєшка деякий час лікували у шпиталі, але врятувати не змогли (помер 4 серпня). Російська влада також розрахувалась з ним дошкою на школі, яку відкрили в грудні 2022 року на його малій батьківщині.
26 грудня 2023 року ЗСУ з другої спроби ВДК «Новочеркаськ» знищили. Це сталось внаслідок ракетного удару поблизу берегів Феодосії.
ВДК «Цезарь Куников»
34-річний командир ВДК «Цезарь Куников» Олександр Чірва помер від отриманих поранень 11 квітня. Він мав звання капітан ІІІ рангу та був родом із Севастополя. У 2015 та 2016 роках брав участь у російській агресії на території Сирії.
28 річний Євген Петченко народився в м. Брянка Луганської області в шахтарській родині. У 2014 році сім’я переїхала в Росію на Урал до родичів батька. Євген працював там провідником та шахтарем. У 2015 році після отримання громадянства сім’я переїхала до Москви, звідки Євгена було призвано на строкову службу в Тулу, після чого підписав контракт. Мав звання гвардії сержант та з 2021 року служив на посаді командира взводу. Також двічі воював у Сирії. Участь у повномасштабному вторгненні в Україну брав з перших днів. 15 березня 2022 року, після окупації Мелітополя, повернувся додому в короткострокову відпустку – на один день. А 24 березня у порту Бердянська отримав не сумісне з життям поранення в живіт. Похований 2 квітня у Севастополі на Алеї Слави кладовища 5-й км («Кальфа»).
О 6-й ранку 14 лютого 2024 року ВДК «Цезарь Куников» був підбитий українським дроном біля південного узбережжя Криму та затонув. Символічно, що російський офіцер, ім’ям якого назвали корабель, був убитий рівно 81 рік тому.
Під питанням
20-річний старший матрос Олєг Жилкін мешкав в російському Ставрополі, був випускником севастопольського «нахімовського» училища. Про його ліквідацію в Бердянську повідомив в соцмережі «ВКонтакте» депутат Думи Севастопольського краю Віктор Лозовой. Він зазначив, що Жилкін служив старшим навідником реактивної артилерійської батареї 810-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти Чорноморського флоту, але на якому саме з кораблів той перебував в момент удару, не уточнив.
31-річний севастополець Кирило Костенніков мав звання лейтенанта та служив командиром взводу управління реактивної артилерійської батареї 810-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти Чорноморського флоту рф. Про його знищення повідомила севастопольска «сенаторка» Єкатєріна Алтабаєва, але на якому саме з кораблів знаходився Костенніков в порту Бердянська, вона також не уточнила. Зрадника поховали в Севастополі 23 квітня.
Мінометник 810-ї бригади морської піхоти Валентин Ісайчев мешкав в кримському м. Судак. Він точно загинув 24 березня 2022 року, але де саме – дані різняться. В одних російських джерел називають «Орськ», в інших «Цезарь Кунников», в третіх – взагалі десь під Маріуполем. Він похоронений в рідному селі Сонячна Долина.
В квітні 2022 року проукраїнські налаштована місцева пенсіонерка вилила на його могилу фекалії та виколола очі на фотографії. За це її засудили до двох років колонії-поселення. 22 лютого 2023 року в школі, де навчався Ісайчев, окупаційна влада відкрила пам’ятну дошку.
22-річний матрос із Севастополя Данііл Куришев служив рядовім у реактивній артилерійській батареї 810-ї гвардійської окремої ордена Жукова бригади морської піхоти. Також його ліквідували 24 березня на кораблі в порту Бердянська, проте на якому саме – встановити поки що не вдалося. Ані його батько на своїх сторінках у Facebook та ВКонтакте, ані його сестра в інтерв’ю, ані «сенаторка» від Севастополя Єкатєріна Алтабаєва в особистому Telegram-каналі цього не уточнюють. Раніше Куришев встиг взяти участь у знищенні Маріуполя. Похований у Криму 5 квітня.
Так само не відомо, на якому із кораблів у Бердянському порту перебував 23-річний молодший сержант Роман Попов зі станиці Новоплатнирівської Ленінградського району рф. У вересні 2018 року підписав свій перший контракт і поїхав служити матросом у Зенітний ракетний полк ЧФ у Севастополі. В січні 2022 року уклав третій контракт, займав посаду водія. В повномасштабному вторгненні брав участь з першого дня. 24 березня 2022 року окупант загинув на місці.
20 серпня 2022 року біля адміністративної будівлі бердянського порту окупаційна влада встановила «пам’ятний знак», присвячений воєнним злочинцям, про яких ми щойно розповіли. За повідомленнями російських ЗМІ, цього нібито домоглося командування знешкодженого судна «Саратов» (невже Хромченков?).
Як не дивно, в ньому можна розгледіти подвійне значення: з одного боку він «прославляє» окупантів, а з іншого – нагадує про один із найбільших успіхів українських захисників. Можливо, після звільнення Бердянська та демонтажу цього «витвору», його фрагментам знайдеться місце в місцевому музеї історії…
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram, Telegram, YouTube та TikTok, щоб нічого не пропустити.