Встановлено особи 14 моряків, знищених під час вибуху БДК «Саратов» у бердянському порту (оновлено)
Щоб перемогти ворога, його потрібно знати в обличчя. Навіть тих, які вже знищені. Розуміння того, з ким Україні доводиться воювати, робить наш опір ефективнішим та успішнішим. Тому ми продовжуємо встановлювати особи військових злочинців, які посміли ступити на нашу землю.
Великий десантний корабель проєкту 1171 («Тапір» або за класифікацією NATO «Alligator») під назвою «Саратов» входив до складу 197-ї бригади десантних кораблів Чорноморського флоту РФ.
Вранці 24 березня, перебуваючи у складі групи ВДК біля причальної стінки порту Бердянськ на розвантаженні боєприпасів, він був уражений влучними ракетними ударами Збройних Сил України. Отримавши пробоїни корпусу, «Саратов» затонув на місці, а «Новочеркаськ» та «Орськ» отримали пошкодження, але залишились на плаву. У результаті тоді загинуло щонайменше чотирнадцять членів екіпажів. Їх особи вдалося встановити.
23-річний старший матрос Сєргєй Анохін одружився в листопаді минулого року, і в лютому за контрактом вирушив на війну в Україну, де і знайшов через місяць свій ганебний кінець. Поховали його лише 3 липня в рідному смт Пачелма Пензенської області. За легендою, він «під час вибуху не залишив свій пост (і як він би це зробив?), до кінця залишившись вірним присязі». Три місяці рідні вірили в диво і чекали, але горе-«визволитель» у цей час уже лежав на дні Бердянської затоки.
Пачелма розташована за 1122 кілометри від Бердянська. Це безлике робоче селище з населенням 7500 осіб. З визначних пам’яток там є тільки пам’ятник воїнам і залізничникам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, і братська могила воїнів, які померли в місцевому евакогоспіталі. Вибору життєвого шляху в Анохіна практично не було – тільки йти в армію, що він і зробив. І батьківщина послала його вбивати українців – чим це закінчилося, ми вже знаємо.
Матроса Алексєя Ліхолєтова поховали ще пізніше – 21 липня. Це сталося в селі Бичок Петропавлівського району Воронезької області, де цей рашист даремно з’явився 26 років тому. Присутній на церемонії капітан 3 рангу зі 197-ї бригади Роман Петьков пафосно розповів, що «Алексей до последней минуты оставался верен воинскому долгу и героически погиб», розвантажуючи ящики з боєприпасами в окупованому місті сусідньої незалежної держави.
Матрос Нікіта Усков 2000-го року народження з Ростова за своє коротке життя слідів в інтернеті, за винятком кількох фотографій, не залишив. Згадок немає навіть про його псевдогеройства в Україні та похорони в Росії.
Владіслав Атавін під час вибухів на кораблях вижив, але дістав поранення і контузію. Як наслідок, цей військовий злочинець досі погано розмовляє. Його кузен-кулеметник Роман також воює проти українського народу, тож розплата скоро знайде і його.
Це машиніст трюмно-котельної команди Леонід Абдоков. Він народився і жив в українському Севастополі, тому, прийшовши на бердянську землю, по суті воював зі своїм народом. Про його знешкодження у своєму Telegram-каналі так званий «губернатор» Севастополя Михайло Развожаєв повідомив рівно через три місяці. Ймовірно, увесь цей час проводились судово-медичні експертизи.
20 серпня військовим злочинцям з ВДК «Саратов» у Бердянську поблизу адмінбудівлі порту було встановлено «пам’ятний знак». За повідомленнями російських ЗМІ, цього нібито домоглося командування знашкодженого судна. Хто мається на увазі під командуванням – не відомо. Річ у тім, що командир «Саратова» капітан II рангу Володимир Хромченков помер у госпіталі від ран ще 16 квітня.
Хромченков – зрадник зі стажем. Раніше він служив у Військово-морських силах України, був командиром військової частини А0199 і командував десантним кораблем «Кіровоград», який базувався в Південній військово-морській базі України. У березні 2014 року Володимир Хромченков добровільно перейшов на бік російських окупантів. За це він був призначений старшим помічником командира ВДК «Саратов», а пізніше два роки служив на аналогічній посаді на ВДК «Новочеркаськ». Після закінчення Вищих спеціальних офіцерських класів у Санкт-Петербурзі, Хромченкову довірили очолити «Саратов», на якому він прибув до Бердянська вбивати своїх колишніх співгромадян, де його і наздогнала розплата.
Відомо ще про кількох рашистських моряків, знищених унаслідок влучання ракет в корабль «Саратов».
П’ятеро з них несли службу на ВДК «Новочеркаськ», який також привіз до бердянського порту техніку та живу силу для облоги Маріуполя. Він постраждав внаслідок детонації боєкомплекту «Саратова», не затонув.
Це 19-річний матрос Єгор Толмачов, уродженець Макіївки Донецької області. У 2017 році він поїхав до окупованого Криму і вступив до Морського коледжу Севастопольського держуніверситету на спеціальність «Експлуатація суднового електрообладнання та засобів автоматики». Після закінчення навчання зрадник підписав контракт на службу до збройних сил російської федерації і вже менш, ніж через рік знайшов свій безславний кінець у Бердянську.
29-річний старший матрос Герман Гутько із Севастополя також міг захищати Україну, але став на бік країни-агресора. Вибір виявився вкрай невдалим.
Ще один кримчанин – матрос Дмитро Котов із селища Азовське Джанкойського району, який мав посаду радіометриста радіотехнічної команди бойової частини зв’язку. Підсумком його безглуздого служіння путінському режиму стала меморіальна дошка на стіні школи в Джанкої, в якій він нещодавно починав свій життєвий шлях.
Усю цю трійцю поховали 31 березня 2022 року у Севастополі.
Де прикопали Івана Шведу – невідомо. Проте ми знаємо, що цей нефартовий окупант народився у Євпаторії і на момент ліквідації йому виповнилося 27 років. Крім дошки на стіні учбового закладу, ванька отримав ще й «ордєн мужества», але про це він вже ніколи не дізнається.
Мічман Данііл Боєшко – ще один «новочеркасівець», який втратив життя через участь в агресії проти України. Він народився у місті Арсеньєв Приморського краю, навчався у Владивостоці в Тихоокеанському вищому військово-морському училищі, після чого був розподілений до Севастополя. Щоб отримати смертельні поранення, окупант подолав понад 9 тисяч кілометрів – саме такою є відстань між Арсеньєвим та Бердянськом. Боєшка деякий час лікували у шпиталі, але врятувати не змогли. Російська влада також розрахувалась з ним дошкою та «ордєном».
Кримчанином також був і морський піхотинець Валентин Ісайчев. Він мешкав в Судаку та служив мінометником на великому десантному кораблі «Орськ». Це судно, як і «Новочеркаськ», дістало пробоїни та загорілося, але пошкодження отримало не критичні. На відміну, від 21-річного рашиста. В результаті – чорний пакет та вже звичний «ордєн мужества».
Ісайчев став відомим завдяки пенсіонерці Валерії Гольдберг, яка з помсти облила його могилу в селі Сонячна Долина кров’ю та фекаліями. За це проукраїнська жінка отримала покарання у вигляді обмеження волі строком на два роки.
Старшому матросу Олегу Жилкіну повезло менше – його побалували лише відкриттям парти у гімназії міста Ставрополь. Про це на своїй сторінці соцмережі Вконтакте повідомив місцевий депутат Віктор Лозовий. Він зазначив, що Жилкін служив старшим навідником реактивної артилерійської батареї 810-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти Чорноморського флоту, але на якому саме з трьох ВДК він знаходився у бердянському порту, не зазначив.
На російському сайті «Вечная память», який публікує інформацію про знищених і зниклих безвісти окупантів, датою смерті Жилкіна значиться 5 травня. Зазначимо, що цей «осободітєль» також не залишився без «ордєна».
23 квітня у Севастополі поховали місцевого мешканця Кирила Костеннікова. Він в якості командира взводу управління реактивної артилерійської батареї вже знайомої нам 810-окремої гвардійської бригади приймав участь в окупації українських територій і додому повернуся мертвим. Лейтенант Костенников став «хорошим руським» у порту Бердянська 24 березня 2022 року. Про це повідомила севастопольска сенаторка Єкатерина Алтабаєва, яка відкрила йому в гімназії пам’ятну дошку (схоже, на інше у рашистів фантазії не вистачає). На якому саме кораблі знаходився Костенніков під час ракетних ударів ЗСУ, вона не уточнила.