Ворожий десант: хто з громадян росії увійшов до окупаційного уряду Запоріжжя
Захоплення Запорізької області розпочалося з самого початку повномасштабного вторгнення російської армії. 27 лютого першим із крупних населених пунктів був окупований Бердянськ, після нього – Мелітополь та Токмак, за ними – Пологи та Енергодар, а 10 березня – Василівка. Станом на сьогодні під контролем рашистів знаходиться майже 72% території регіону.
В літку, після приїзду першого заступника керівника пуінської адміністрації Сєргєя Кірієнко, загарбники почали створення бутафорського «совєта міністров воєнно-гражданской адміністрації області», до складу якого увійшли переважно громадяни росії, а також лише декілька зрадників з Криму, Донбасу та Мелітополя.
Голова цього псевдоуряду, його перший заступник та очільники 8 із 12 відомих «міністерств» є представниками-країни агресора. Вони приїхали із Комі, Мордовії, Чувашії, Ленінградської, Вологодської, Свердловської, Саратовської, Рязанської областей та Краснодарського краю. Це свідчить про те, що з одного боку, достатньої кількості надійних колаборантів, згодних на участь в анексії запорізьких земель, не виявилось, а з іншого – Кремль цей функціонал довіряє переважно своїм перевіреним кадрам. Розглянемо, хто саме погодився на цю брудну роботу.
У липні минулого року головою так званого «уряду» окупанти призначили Антона Кольцова. Для цього він був змушений залишити посаду першого заступника губернатора Вологодської області та голови уряду Вологодської області, які обіймав за сумісництвом. На захопленій частині Запоріжжя основним завданням Кольцова є вибудовування вертикалі влади «в соответствии с российским законодательством и конституцией россии». Також він в ручному режимі визначає курс рубля по відношенню до гривні та впровадив заборону розрахунків в українській валюті. Злочинні активності Кольцова вже отримали перші реакції світової спільноти – він потрапив під економічні санкції не тільки України, а й ЄС, Великобританії, США, Канади, Швейцарії, Австралії, Нової Зеландії та Японії. Звісно, попереду ще оголошення підозри та суд.
До Мелітополя Кольцов прибув не сам. У якості свого першого заступника по інфраструктурному розвитку він привіз Алєксєя Лисова – свого тепер вже колишнього політичного представника по Вологодській області. На Запоріжжі Лисов курує кадровий конкурс «Лидеры возрождения», який носить виключно пропагандистський характер і має демонструвати уявну підтримку місцевих мешканців окупаційній владі. Ця тема для Лисова не нова – у 2018 році він перемагав у аналогічному всеросійському конкурсі управлінців, після чого його кар’єра пішла вгору і він рік працював в адміністрації президента путіна.
«Міністерством культури, спорту та туризму» керує такий собі Радік Ісякаєв. Він зареєстрований у мордовському селі Лямбір, тривалий час мешкав у Саранську. В 2011-му році Ісякаєв обирався депутатом Лямбірського муніципального району, а в 2016-му був кандидатом у депутати державних зборів республіки Мордовія. Після тимчасової окупації Криму, він поїхав на півострів та намагався отримати мандат до «євпаторійської міської ради» – також не вдало. Проте якимось чином Ісякаєв посаду там отримав – очолив «євпаторійський культурно-етнографічний центр «малий Єрусалим», але дуже швидко потрапив у скандал, коли місцеві орендарі павільйонів з туристичного маршруту «Малий Єрусалим» опублікували відео, в якому поскаржилися на нього за необґрунтоване підвищення орендної плати вдвічі.
В окупаційному уряді Запоріжжя цей рашист курує створення туристичного кластеру «Азовське узбережжя». Але, схоже, не дуже розуміє, чим займається, оскільки заявляє про плани фізично розмістити в кластері (який є формою суто юридичною й абстрактною) 1,5 тисячі баз відпочинку, санаторіїв, отелей та інших об’єктів.
Юрій Гуськов – ще один «міністр» з російським паспортом. В фейковому уряді Запорізької області він відповідає за промисловість та енергетику. Перше, що зробив цей варяг – підписав меморандум про співпрацю з аналогічним відомством Свердловської області рф. І не дивно, адже напередодні він числився там на посаді радника міністра.
Крім цього, Гуськов планує створення кластерів легкої промисловості Запорізької області з переробки текстильної вторсировини та луб’яних виробів. Де Запоріжжя – а де луб’яні вироби! Добре, хоч не виробництво матрьошок та самоварів…
А ще Гуськов розпочав піар-проєкт «Говорит Россия!», в рамках якого вже було знято документальний фільм за участі актора Івана Охлобистіна, відомого своїми антиукраїнськими шовіністичними висловлюваннями. Цей фільм нібито має «развенчать мифы и фейки неофашистов и рассказать о восстановлении исторической справедливости в связи с возвращением региона в состав россии».
Більш нічим зазначений псевдоорган влади не відзначився, проте це не завадило Гуськову у підсумках 2022-го року зазначити, що «он был непростым, но промышленность Запорожской области стабильно развивалась: активно восстанавливаются производственные комплексы, регион возвращается к мирной жизни, у людей появилась долгожданная работа и перспективы будущего».
Керування «міністерством природних ресурсів» загарбники довірили Алєксандру Воробйову. Це сталося в результаті його переведення з аналогічної посади в Чувашії. До Мелітополя цей злочинець їхав через кримський міст 8 жовтня – в день, коли на ньому стався той самий вибух фури, але встиг проскочити на 3,5 години раніше до цього інцеденту.
Нова робота Воробйову задоволення не приносить. Тут він живе у страху та пересувається виключно у супроводженні персональної охорони, яка прибула з ним із Чебоксар. Подивимось, чи зможе вона йому допомогти у протистоянні із українськими силами опору.
Окупаційне міністерство культури очолює рязанський кінолог Юрій Кованов. Цей персонаж відомий тим, що під час штурму Маріуполя російською армією, поїхав туди в якості зооактивіста. Там він привласнив пітбуля на прізвисько «Адольф», що належав оборонцям заводу «Азовсталь», після чого відвіз його до Грозного в якості подарунку Рамзану Кадирову. Схоже, саме цей піар-ход і дозволив кінологу отримату посаду «міністра», адже професійні якості для росіян, на відміну від підлабузництва, фактор другорядний.
Доречі, в останній день минулого року песика під час обміну полоненими було повернуто додому (можливо, така ж доля чекає і на самого Кованова).
Наразі цей злочинець готує передачу заповідника «Кам’яна могила» у відання незаконно діючого севастопольського федерального музею «Херсонес Таврійський». Такі дії підтверджують, що «міністерство культури» існує суто формально, а його менеджер не здатний на жодні продуктивні дії.
«Міністр» праці та соціальної політики – найзасекреченіший урядовець окупованої частини Запоріжжя. Або його взагалі не існує. Принаймні, ні на сайті, ні в телеграм-каналі цього фейкового органу таку особу не згадують жодного разу. Проте, вдалося встановити, що з серпня його заступником є 44-річний громадянин рф Євгеній Маркелов. Сюди його прислали із Краснодарського краю, де він керував управлінням соцзахисту Гулькевичського району. Рівень «міністерських» заходів відповідний – тренінги на тему «Правильне застосування пальчикового массажу» і танці для громадян похилого віку – як у російському хуторському клубі!
Щоб стати «міністром» охорони здоров’я Запорізької області Борис Алєксандров у грудні минулого року здолав шлях у 1700 кілометрів із Республіки Комі. У 2020-2021 роках він займав там аналогічну посаду. Вся діяльність окупаційного МОЗ обмежується командируванням російських лікарів до захоплених регіонів, про що неодноразово розповідала його «перша заступниця» Єлена Борчанінова, яка також є колишньою чиновницею міністерства охорони здоров’я Комі. Але проблему нестачі кваліфікованих лікарів в окупованих містах та селах ці заходи ніколи не вирішать.
Це Свєтлана Шевченко. Раніше вона ніколи не працювала в органах влади, але зараз окупанти поставили її на чолі «міністерства агропромислового комплексу та продовольчої політики». До березня минулого року вона керувала фірмою «Агрогруп», яка зареєстрована в Ленінградській області та займається розведенням м’ясної та іншої великої рогатої худоби, а також була засновницею пітерського ТОВ «Новый жизненный свет», що спеціалізується на гуртовій торгівлі живими тваринами.
На своїй новій псевдопосаді Шевченко зустрічається з фермерами, курує перереєстрацію запорізьких земель за російським законодавством та впроваджує популістський проєкт «Сделано в Запорожье», який має демонструвати уявне просування підприємств регіону до внутрішнього ринку росії. Таке собі просування нічого в нікуди.
Ролі «міністра будівництва, архітектури та ЖКГ» виконує Юлія Губанова. В рідному їй місті Балаково Саратовської області її пам’ятають виключно як неформального лідера у місцевій групі «Асорті», якій на прикінці 80-х вдалося пробитися на центральне радянське телебачення. Але поп-зіркою Губановій стати не вдалося і вона вдарилась до підприємництва – мала бізнеси в Саратові та Москві, у тому числі й спільний з дружиною співака-депутата держдуми рф Дениса Майданова.
До Запорізької області в пошуках нової долі авантюристка приїхала з Криму, де вона очолювала «Севастопольстройпроект» – акціонерне товариство-«прокладку» між окупаційною адміністрацією Севастополя та підрядниками-будівельниками, через яке за два роки було прокачано більше чотирьох мільярдів рублів. Наразі основне завдання Губанової пов’язане з обслуговуванням воєнної логістики. Вона контролює ремонт доріг Джанкой-Мелітополь, Мелітополь-Бердянськ та інших, що зв’язують область з півостровом, оскільки постачання рашистської армії відбувається саме цими сухопутними коридорами.
Запам’ятаймо цих кар’єристів – кожен з них причетний до руйнувань та страждань, заподіяних українському народові, тому має бути сурово покараний.
Матеріал створено в рамках програми експертної підтримки ГО «Інтерньюз-Україна»
Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не пропустити.