15 февраля была проведена первая в этом году сессия Запорожского областного совета, на которой утвердили «Перечень мероприятий, связанных с социально-экономическим развитием области на 2022 год». В этом длинном списке есть проект капитального ремонта дороги по улице Спортивной на отрезке от улицы Ломоносова до улицы 17 Сентября в городе Бердянске стоимостью 2.551.422 гривны.
Два миллиона из этой суммы в равных долях составляют депутатские фонды Оксаны Невзоровой, Алексея Холода, Елены Бодасюк и Ивана Курпаяниди. Последний представляет Запорожье и является директором коммунального некоммерческого предприятия «Областной медицинский центр сердечно-сосудистых заболеваний» Запорожского областного совета.
Такая щедрость Ивана Курпаяниди по отношению к нашему городу объясняется просто: он не мог выделить свой депфонд на возглавляемый медцентр – иначе бы получался конфликт интересов. Поэтому за него это сделал бердянец Сергей Ткаченко, который направил 500 тысяч гривен своего депутатского фонда на приобретение расходных медицинских материалов для КНП «Областной медцентр сердечно-сосудистых заболеваний».
Все перечисленные народные избранники представляют фракцию партии «ОПЗЖ».
Как были потрачены деньги для медцентра пока не известно, а в Бердянске средствами распорядились предсказуемо.
Управление ЖКХ исполкома подрядчиком на проведение ремонта улицы Спортивной определило фирму «Бердянскбудтрест». Договор подписали на прошлой неделе. Предложение конкурирующего запорожского ООО «Ремшляхбуд» было на 150 тысяч гривен дешевле, однако конкурсная комиссия по формальным причинам его отклонила.
Утверждённый график предусматривает проведение работ в период с апреля текущего до декабря 2023 года.
На сайті Бердянської міськради з’явилась схема з розташуванням найпростіших укриттів (підвалів), які можуть бути використані для захисту населення від факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території міста.
Нажаль, вона викладена у якості, яка не дозволяє детально роздивитись місцезнаходження укриттів. Також чомусь на сайті не має інформаціїї про місця сховищ для мешканців сел Азовське та Нововасилівка і селищ Роза та Шовкове, які входять до Бердянської ОТГ.
Проте, міська влада виклала на сайті Пам’ятку про порядок укриття в захисних спорудах цивільного захисту. Наводимо її текст:
Укриття населення в захисних спорудах є найбільш надійним способом захисту від впливу небезпечних факторів, що виникають унаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.
Захисні споруди поділяються на сховища і протирадіаційні укриття. Крім того, для захисту людей можуть застосовуватися і найпростіші укриття.
Сховище − герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають унаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів.
Протирадіаційне укриття − негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.
Найпростіше укриття − це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.
Фонд захисних споруд цивільного захисту для укриття населення від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру складається з протирадіаційних укриттів та найпростіших укриттів (підвалів житлових будинків та інших споруд , які можуть бути використані для укриття населення).
Керівники організацій, підприємств, на балансі яких знаходяться захисні споруди та мешканці будинків, які мають ключі від вхідних дверей підвалів житлових будинків, у разі необхідності, повинні забезпечити вільний доступ до укриття.
Для привернення уваги перед доведенням інформації до населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації передається попереджувальний сигнал «Увага всім», а саме: коротке звучання електро-сирени. Тривалість звучання попереджувального сигналу становить 3-5 хвилин.
Після попереджувального сигналу здійснюється трансляція телерадіо-мережами відповідних екстрених повідомлень про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації.
Почувши звуки сирен необхідно негайно увімкнути телевізор, радіо-приймач, FM-радіоприймач для прослуховування екстреного повідомлення.
Уважно вислухавши повідомлення, кожний громадянин повинен діяти без паніки і метушні у відповідності з отриманими вказівками.
Кожний громадянин, який знаходиться на робочому місці, повинен виконувати всі розпорядження керівника згідно з відповідним планом з питань цивільного захисту суб’єкту господарювання.
Громадяни, які перебувають вдома, повинні:
– постійно тримати включеними радіоприймачі, телевізори для того, щоб отримувати необхідну інформацію і вказівки органів виконавчої влади;
– в готовності тримати індивідуальні засоби захисту органів дихання і шкіри, а при їх відсутності приготувати найпростіші засоби − ватно-марлеві пов’язки;
– тримати укомплектовану лікувальними засобами медичну аптечку, документи, засоби зв’язку, особистої гігієни, запас їжі та інші засоби.
У разі отримання інформації про виникнення надзвичайної ситуації необхідно:
– перекрити газ, воду, вимкнути електропостачання та інше;
– провести у своїй квартирі (будинку) протипожежні профілактичні заходи;
– на одязі дітей прикріпити нашивки із позначенням прізвища, імені та по батькові, року народження, адреси постійного місця проживання, телефони батьків, або осіб, що їх замінюють.
Особи, що укриваються, повинні прибувати у захисну споруду із засобами індивідуального захисту та дводобовим запасом продуктів у поліетиленовій упаковці та мати при собі найнеобхідніші речі. Забороняється приносити у захисну споруду легкозаймисті речовини або речовини, що мають сильний запах, а також громіздкі речі.
В конце января депутаты Бердянского горсовета приняли решение привлечь в бюджет развития на 2022 год кредитные средства «Укргазбанка» в размере 100 миллионов гривен. Эти деньги планируется потратить на капитальный ремонт ЦДЮТ, инфекционного корпуса больницы, гимназии №3, здания поликлиники по улице Центральной, а также на реконструкцию здания бывшего Дома Быта под ЦНАП и дамбы по улице Горького.
Для нужд коммунального предприятия «Зеленхоз» за 2,5 миллиона будет закуплен автоподъёмник АП-22 на шасси ГАЗ-3309 и за 1,2 миллиона гривен поливочная машина МДКЗ-12.
Для КП «Экотранс» заложен 1 миллион гривен: автопарк этого предприятия пополнится подметально-уборочной техникой, трактором, подметальной установкой, отвалом и тракторным прицепом.
На «Водоканала» будут закуплены экскаватор-погрузчик, автомобиль для выполнения аварийно-восстановительных работ, а также вакуумная грязевсасывающая и каналопромывочная машины. Общая сумма бюджетного доната для этого вечно убыточного предприятия – 12 миллионов гривен. Модели транспортных средств в документе не уточняются.
Банковский кредит будет оформлен после соответствующего согласования с Министерством финансов Украины.
В этот раз в поле зрения “Локатор.online” попал Евгений Денисов – краевед, заведующий музеем бердянского порта, член Национального союза журналистов Украины и просто незаурядная, многогранная личность. Евгений Сергеевич является автором 11 книг и нескольких сотен статей об истории Бердянска и Северного Приазовья, часть из которых была опубликована в национальных изданиях и за рубежом.
Этим видео мы открываем небольшую серию сюжетов, посвящённых 195-й годовщине основания города Бердянска.
В детском хирургическом отделении горбольницы сломался единственный высокочастотный диатермокоагулятор – прибор, применяемый для бескровного рассечения тканей и остановки кровотечений. Его использование при операциях уменьшает риск возникновения кровотечений у маленьких пациентов, то есть является жизненно необходимым.
Это стало известно из депутатского обращения Ксении Бухановой, которое она в начале января направила на имя и.о. городского головы Александра Свидло. Насколько давно не работает коагулятор, в обращении не уточняется. В этом же письме Ксения попросила временного градоначальника рассмотреть вопрос покупки нового оборудования на ближайшей сессии (27 января).
18 января управляющий делами исполкома Алексей Юрченко сообщил ей в ответ, что вопрос приобретения жизненно необходимого аппарата для детской хирургии находится под контролем, но будет рассмотрен не раньше мартовской сессии. При этом он сослался на бюрократические сложности перераспределения бюджетных средств.
Отметим, что на медицинские потребности в 2022 году городским советом выделено 35,7 миллионов гривен.
Выяснить у Александра Свидло, почему покупка столь важного аппарата не будет рассмотрена хотя бы на внеочередной сессии горсовета 16 февраля – возможности нет: временный мэр работает в максимально закрытом режиме: ни пресс-конференции, ни онлайн-встречи с общественностью не проводит.
На своё содержание в 2022 году Бердянский районный совет запланировал расходы в сумме 1 миллион 324 тысячи гривен.
93% от этой суммы (1 миллион 230 тысяч) – это деньги на оплату труда исполнительного аппарата райсовета, штатная численность которого составляет 11 единиц. Ещё 94 тысячи предусмотрены на оплату коммунальных услуг и энергоносителей. Кроме этого, 148 тысяч гривен заложены на «Программу развития коммунального учреждения «Трудовой архив» Бердянского районного совета на 2018-2022 годы», из которых 141 тысяча – субвенция из местных бюджетов района.
Все эти средства, кроме собственных 24 тысяч гривен (доход от предоставления в аренду помещений), будут изысканы за счет субвенции из государственного бюджета.
Напомним, 6 января в Бердянский горрайсуд поступили два административных материала в отношении главы Бердянского районного совета Ольги Кочубей, связанные с нарушением требований по предотвращению и урегулированию конфликта интересов (по нашей информации, она проголосовала за собственную премию). Информация о результатах их рассмотрения в едином госреестре судебных решений пока не появилась.
В бердянской школе №7 продолжается капитальный ремонт внутренних помещений и благоустройство внешней территории заведения. В настоящее время проводится обустройство наружных сетей канализации, демонтаж и устройства пола, а также установка перегородок классных комнат первого этажа.
Проект реализуется в рамках программы Президента Украины «Велике будівництво» и, соответственно, находится под контролем центральной власти. Как сообщает сайт Запорожской обладминистрации, для более качественного результата было решено этот проект доработать. В связи с чем на выполнение реконструкции понадобилось дополнительное время. При условии быстрой корректировки плана действий, работы будут завершены весной текущего года.
Напомним, что подрядчиком является киевское «Строительное объединение «Герц», а общая стоимость работ составляет 17,7 миллионов гривен.
5 января Бердянской городской и Коларовский сельский советы подписали договор о сотрудничестве в сфере защиты законных интересов и поддержки детей Коларовской ОТГ с особыми образовательными потребностями. Согласно этому документу, детям от 2 до 18 лет будет оказана информационная и консультативно-методическая помощь силами инклюзивно-ресурсного центра.
По условиям соглашения расходы на услуги специалистов ИРЦ будут компенсироваться Коларовским сельсоветом.
Действие договора предусмотрено до конца 2022 года. Свои подписи в нём поставили сельский голова Станислав Захаревич и заместитель городского головы Елена Божкова в качестве и.о. городского головы.
27 января договор был утверждён на сессии Бердянского горсовета.
На последней сессии, которая состоялась 27 января, Бердянский городской совет разрешил жене депутата Виктора Цуканова – Виктории Цукановой – начать подготовку документов для получения участка коммунальной земли площадью 3,2 сотки под существующим объектом недвижимости. Этим же решением другим шести гражданам в получении земли было отказано.
Указанным объектом на будущем участке является жилой дом с хозпостройками по улице Новороссийская, 103, который Виктория получила в подарок 28 декабря прошлого года. Право собственности на него было зарегистрировано в Госреестре в тот же день.
Виктория Цуканова занимает должность главного специалиста финансового управления исполкома, а значит была обязана задекларировать дом в течении 10 дней с момента его приобретения, однако в Реестре деклараций такой документ до сих пор не появился.
Это говорит о том, что, либо стоимость дома менее 124.050 гривен (4400 в долларовом эквиваленте), либо Викторией Цукановой нарушены требования закона «О противодействии коррупции». Чтобы объективно разобраться в этом вопросе, необходима тщательная проверка уполномоченным на это лицом исполнительного комитета и правоохранительными органами.
В январе 2020 года, когда депутат Виктор Цуканов задерживался полицией в Мангуше Донецкой области, в своём объяснении местом жительства он указывал дом по улице Новороссийская, 103.
«Вопрос: Вы обвиняетесь в том, что принадлежите к националистическому контрреволюционному подполью. Признаёте ли Вы себя в этом виновным?
Ответ: Нет, виновным себя в этом не признаю».
Арештанта, якого допитував чекіст, звали Микола Дмитрович Гладкий. Йому тільки-но перевалило за п’ятдесят, він був родом із Чернігівщини й останні півтора року працював зоотехніком у Племзаготконторі в Бердянському, Андріївському та Коларівському районах Дніпропетровської області, до якої тоді входили ці населені пункти.
Гладкого забрали двома днями раніше з його квартири №4 на вулиці Карла Маркса, 40 (зараз цей будинок розташований між парафією Православної церкви України та рестораном «Брава Страва»). При затриманні було проведено обшук, під час якого вилучили паспорт, зошити з рукописами і книгу Остапа Вишні «Українізуємось!».
Під вартою Микола Гладкий опинився не вперше – день у день, рівно сім років тому його вже заарештовували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, тільки тоді це трапилося в Києві. І ось історія повторилася.
Житомир-Київ-Ташкент
Своє активне громадське життя Микола Гладкий розпочав 1909 року, коли вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (есерів), що виступала за національно-територіальну автономію України. Під час Громадянської війни він очолював у Житомирі Волинський губернський комітет цієї політичної сили. За одними даними, Гладкий обирався до Українських і Всеросійських установчих зборів, за іншими – був членом Житомирської ради робітничих і солдатських депутатів.
У військах Української Народної Республіки йому було довірено посаду державного інспектора Генерального штабу. Симоном Петлюрою Гладкий призначався дипломатичним представником УНР при уряді Західно-Української Народної Республіки, а пізніше – керівником дипломатичної місії до Москви, відрядженої для перемовин із Реввоєнсовєтом про Конвенцію проти білогвардійців. Та поїздка до столиці виявилася безуспішною. Коли Гладкий повернувся до Києва, місто вже було під контролем більшовиків, а Петлюра – в еміграції.
Есеру нічого не залишалося, як виїхати до Житомира. Відзначившись там нетривалою діяльністю в націоналістичній організації «Федералістична течія», Гладкий знову повернувся до Києва, де потрапив у поле зору НКВС.
У столиці республіки він не тільки зміг влаштуватися на роботу в «Інститут наукової української мови», а й при губернському відділі народної освіти заснував лекторське бюро. За формулюванням слідства, у цьому бюро Гладкий «проводил работу по отдалению украинского языка от пролетарского русского и сближению его к буржуазному западно-европейскому». Останньою краплею став його вступ до організації «Союз визволення України», головною метою якої було проголошення самостійності та соборності республіки, – петлюрівець був заарештований.
З Київської в’язниці Гладкого звільнили за три місяці, засудивши на трирічну заборону проживати в УРСР, Москві та Ленінграді. Новим містом для його життя став Ташкент, у якому він провів із дружиною наступні п’ять років. Звідти в липні 1936-го подружжя Гладких і прибуло до Бердянська – клімат курортного міста був їм рекомендований лікарями для поправки здоров’я.
Репресований за минуле
Після першого допиту Микола Гладкий зберігав мовчання у в’язниці понад місяць. Але наприкінці листопада написав на ім’я начальника Бердянського райвідділу НКВС Дмитра Пивака самовикривальний лист про контрреволюційну та антирадянську діяльність. Що його спонукало на цей крок – почуття каяття чи тортури – залишається тільки здогадуватися.
У цьому зізнанні, а потім і на допиті в грудні, арештант розповів про створену ним у Ташкенті українську націоналістичну групу і надав детальну інформацію про її діяльність та склад учасників. Зокрема і про свого найближчого соратника Йосипа Марченка, якого він неодноразово агітував перебратися до Бердянська для «совместной работы над общим делом».
Додатково Гладкий зізнався і у шкідництві в галузі кролівництва. Обвинувачений розповів, що в Ташкенті він обіймав посаду керівника Вузколгоспкролиководцентру і «уже в 1932 году убедился, что кролиководство в условиях Узбекистана обречено на гибель, но всё же принял ряд мер в целях расширения кролиководства и добился на него ассигнований».
На запитання про контрреволюційну діяльність у Бердянську, петлюровець відповів, що провести її через відсутність часу і зв’язків не встиг.
Не маючи жодних доказів і не вважаючи за потрібне знайти і допитати Марченка, молодший лейтенант Гальський негайно склав заключітельноє постановлєніє, на підставі якого за два дні Гладкого передали в розпорядження Особливої трійки* при УНКВС по Дніпропетровській області.
Днепропетровской области.
Спроби Вероніки Гладкої потрапити на прийом до Гальського, щоб дізнатися про причини переслідування її чоловіка були марними. Лише під час випадкової зустрічі чекіст відповів, що той був «репрессирован главным образом за прошлое».
Розглянувши справу, у травні 1938 року трійка засудила Миколу Гладкого до вищої міри покарання. Вирок був приведений у виконання через три місяці. Тільки Вероніка про розстріл чоловіка не дізналася: їй збрехали, що він етапований на 12 років у північні табори.
В пошуках правди
Тим часом погіршилося становище і самої Вероніки Гладкої: з Піщєторгу, де вона працювала плановиком, її звільнили, а в інші місця брати відмовлялися (лише на нетривалий час їй вдалося влаштуватися на взуттєву фабрику). Єдине, що залишалося в такій ситуації – це звертатися в різні інстанції з проханнями про звільнення чоловіка. Ось деякі характерні для того часу висловлювання з її листів.
«Глубокочтимый и родной Иосиф Виссарионович! Обращаюсь к Вам, как к отцу и защитнику всех обездоленных и несправедливо обиженных. Дело, которым я осмеливаюсь беспокоить Вас, касается моего мужа…».
«Я знаю, что моё горе слишком ничтожно и теряется в том море высокого подъёма и радости, которое переживает теперь наша страна, готовясь к выборам в Верховный Совет… Умоляю Вас, дорогой товарищ Петровский, не оставьте моей просьбы о пересмотре дела моего мужа и о применении к нему амнистии!»
Однак ці листи до Сталіна і голови Центрального виконкому УРСР Григорія Петровського залишилися без відповіді. Так само, як і листи секретареві ЦК Компартії України Хрущову, прокурору СРСР Вишинському, Військовому прокурору, Прокурору УРСР та начальнику Головного управління таборів – усі їх спустили до Запорізької облпрокуратури і вони лягли в архівну справу. Рішення за всіма цими зверненнями було ухвалено лише у квітні 1940 року: заступник прокурора області у спецсправах Іван Наздзіваний підстав для «опротестования решения суда» не знайшов. Формулювання дуже сумнівне, адже суду над Гладким, по суті, не було.
Влітку 1957 року Вероніка Гладка питання про реабілітацію чоловіка порушила знову. «Я обращаюсь к Вам с великой просьбой о пересмотре дела» – писала вона із села Пряжів Житомирського району Генеральному прокурору СРСР. Цей лист теж спустили в Запоріжжя. За результатами спільної перевірки заступника облпрокурора Г. Штукіна та начальника облуправління КДБ полковника Олександра Мартинова і ця скарга була залишена без задоволення. Хоча в остаточній постанові Штукін зазначив, що «обвинение основано на признательных показания самого осуждённого». Хрущовська «відлига» не допомогла.
Судячи з усього, Вероніка Гладка правду так і не дізналася – у справі є довідка про те, що їй повідомлено про смерть чоловіка від виразки шлунка у квітні 1944-го. Документ датовано 17 травня 1988 року.
*Особлива трійка – орган позасудового ухвалення вироків, до складу якого входили начальник обласного управління НКВС, секретар обкому і прокурор.
Повністю з матеріалами справи можна ознайомитися за цим посиланням.
