Місяць: Листопад 2022

Нещодавно окупанти змінили у Дитячо-юнацькій спортивній школі головного тренера з футболу. Цю посаду за активну участь у псевдореферендумі (носив скриньку для голосування у 6-му мікрорайоні) отримав Олексієнко Сергій Олександрович (на фото вгорі).

До Олексієнка старшим футбольним тренером вважався інший ставленик рашистів – Павло Юрченко. Але після крадіжки двох плазмових телевізорів зі «Спорткомплексу», у нього почалися проблеми із директором-самозванцем Сергієм Певневим та силовими структурами окупантів. Щоб не повертати техніку та не потрапити до підвалу, Юрченко був змушений втекти до матері у Німеччину.

Тренерські справи у Олексієнка також не склалися – юні футболісти, які залишилися в місті, просто відмовляються ходити на тренування. До речі, більшість вихованців бердянської спортшколи з тренерами виїхала до Дніпра, де й продовжують заняття.

Алексєєнко не знайшов нічого кращого, як розпочати подомові обходи дітей, які не змогли покинути Бердянськ. Звідки в нього списки з прізвищами та адресами, ще доведеться з’ясувати, але зрадник у супроводі двох «народних міліціонерів» та двох російських військових просто ввалюється у квартири, погрожує та вимагає від батьків, щоб ті водили дітей на тренування. Окрім самого Олексієнка, у ДЮСШ працюють ще мінімум два тренери з Маріуполя.

У цих рейдах йому активно допомагає Михайло Єфремов, який нещодавно очолив «Союз ветеранів Афганістану «Шураві» – про цього колаборанта ми вже розповідали раніше.

Спортивна спільнота Бердянська дуже стурбована цим тиском на юних футболістів, і після деокупації дії Сергія Олексієнка та його спільників безкарними не залишить.

Ватажок окупаційної адміністрації Запорізької області Євген Балицький повідомив про встановлення грошової компенсації для донорів крові у розмірі 736 рублів, що дорівнює 450-ти гривням за ринковим курсом. Він назвав це соціальною підтримкою, та, насправді, такому нововведенню існує інше пояснення.  

Окупаційна влада закликала українців здавати кров з самого початку повномасштабного вторгнення, але на безоплатній основі. До мелітопольців рашисти звертались: «Сдай кровь – спаси жизнь», «Доноры, мы на вас рассчитываем!»; в Акімовці 22 вересня оголошували день донора (хоча у всьому світі ця дата відзначається 14 червня); а нещодавно графік здачі крові для військовослужбовців було опубліковано у Бердянську.

Перехід до грошового стимулювання донорів можна пояснити двома причинами: ігноруванням населенням потреб окупантів та значним збільшенням втрат особового складу ворога внаслідок контранаступу ЗСУ.

Звичайно, донорька кров потрібна і простим громадянам, але зв’язок цієї «щедрості» окупантів з подальшими успіхами українського війська дедалі ставатиме все очевиднішим.

Російські військові почали облаштування інженерних укріплень неподалік від села Урзуф, на межі Бердянського та Маріупольського районів. Наразі вони копають лінію окопів. Про це повідомляє радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко.

Попри гучні заяви ворожого керівництва про «надійну захищенність кордонів», російська армія де-факто намагається максимально посилити систему оборони. Єдина зрозуміла мета таких дій в цьому місті – це очікування наступу безпосередньо з боку Бердянська, вздовж берегової лінії по трасі Урзуф-Бердянськ. При наступі на Маріуполь росіяни використовували цей маршрут для перекидування живої сили та техніки з боку Бердянська.

Також в цьому напрямі збільшився рух рашистської техніки та військових. Сьогодні на Донецьк виїхало щонайменше 16 автівок з пушками та 8 РЗСО «Град», в бік Новоазовська – до 20 тентованих автівок разом з паливозаправниками для поповнення БК та палива, через Мангуш в бік Бердянська – близько 30 тентованих автівок з вантажем (номери регіон 25). 

Різко збільшився військовий контингент і в самому Маріуполі та селі Нікольське (колишнє Володарське), що робить цей район дедалі більш важливою військово-логістичною точкою окупантів для забезпечення фронту.

Окупаційна адміністрація Запорізької області опублікувала реквізити розрахункового рахунку для сплати «страхових внесків платників податків» – аналога українського єдиного соціального внеску (ЄСВ). Цікаво, що одержувачем цих платежів зазначено управління федерального казначейства Тульської області. Внески окупанти вимагають сплачувати через російські банки щомісяця.

Як бачимо, рашисти досі не сформували повноцінно працюючі казначейську та фіскальну системи. Схоже, вони розуміють, що незабаром їм доведеться залишити зайняту частину Запорізької області, тому відкрито виводять звідси кошти до росії.

Жителям окупованих територій треба розуміти, що платежі, зроблені на тульский рахунок, стануть грошима, викинутими на вітер, і при оформленні пенсії вони, враховуватися не будуть. Звісно, якщо ці підприємці не збираються піти за Z-військами у бік Тули.

Не треба забувати, що співпраця з окупантами у господарській та фінансовій сферах є колабораційною діяльністю, за яку Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років.

Педагоги-перебежчики делятся на два типа: те, которые стараются не привлекать к себе внимание и те, которые всячески активничают, выслуживаются перед своими российскими хозяевами и соглашаются на участие в мероприятиях идеологической направленности, укрепляющими оккупационную власть. Представители такого второго сорта есть и в бердянской музыкальной школе. На прошлой неделе они приняли участие во «всероссийском музыкальном фестивале «Душа баяна».

Это действо проходило со 2 по 4 ноября в городе Самара: отборочные туры в Окружном доме офицеров, а гала-концерт – в Ледовом дворец спорта имени Высоцкого.

Целями фестиваля являются «укрепление российской гражданской идентичности на основе духовно-нравственных и культурных ценностей народов российской федерации, а также содействие воспитанию у граждан чувства гордости за историческое наследие и современные достижения страны, уважения к культуре и традициям народов, формированию у взрослых и детей устойчивого интереса к культурному наследию россии».

Однако, баяниста Хохлова, скрипачку Рогозную и остальных участников бердянской делегации этот имперский пафос не смутил – в то время, как российская армия обстреливала территорию Украины, они на самарской сцене укрепляли «духовно-нравственные и культурные ценности» страны-агрессора.

Главой делегации был Владимир Хохлов – известный как руководитель ансамбля народных инструментов «Шторм», который функционировал при слободском ДК «Маяк». В октябре прошлого года он получил письменную Благодарность от бердянского общества поляков (так ненавистных путину) за участие в концерте к его 20-летнему юбилею, о чём с гордостью сообщил на своей странице в соцсети «Одноклассники».

Скрипачка Ольга Рогозная до войны ничем особым отметиться не смогла: преподавала, участвовала в самодеятельности, часто позировала на фоне государственного флага Украины.

Олег Хатько до оккупации города был заурядным кабацким лабухом и в музыкальной школе не работал. Захват города вражеской армией решил использовать как собственный социальный лифт, но пока ему доверили только игру на тамбурине (бубне).

В Самаре бердянские предатели соревновались в номинации «Оркестр» и стали лауреатами II степени. После чего сфотографировались на фоне пропагандистского баннера с надписью «гордись боевой службой в центральном военном округе» и российской военной символикой.

Хохлов и его подельники – глорификаторы россии и её ценностей, которые несут украинскому народу боль, смерть и разрушения. После деоккупации их действиям будет дана заслуженная оценка.

5 вересня поточного року до Центральної виборчої комісії надійшла скарга політичної партії «Слуга народу» з приводу бездіяльності Запорізької обласної територіальної виборчої комісії, яка не визнавала обраними депутатами Запорізької облради наступних за черговістю кандидатів замість відкликаних за імперативним мандатом депутатів Юрія Капустянського, Сергія Селевича, Романа Терехова та Віталія Толочека. Також у скарзі містилось прохання зобов’язати територіальну комісію зареєструвати нових депутатів після визнання їх обраними.

Через те, що право на подібні звернення має лише місцева організація партії, ЦВК залишила цю скаргу без розгляду по суті, проте зобов’язала обласну комісію вирішити зазначені питання до 17 жовтня.

Однак з невказаних причин ТВК ці зобов’язання ігнорувала до кінця жовтня, тому Центральна ВК самостійно визнала обраними депутатами В. Степаненка, І. Пенчука, О. Теряєву та В. Цапа.

Крім цього ЦВК сформувала новий склад Запорізької обласної територіальної виборчої комісії у кількості 11 осіб (у складі голови, заступника голови, секретаря та 8 членів), яка має повідомити новим обранцям про їх повноваження.

Як бачимо, в умовах воєнного стану та регулярних ворожих обстрілів населених пунктів нашої області, політичні пристращі в Запоріжжі не тільки не вщухать, а навпаки, розгораються ще більше.

У столиці нашої країни, на Софійській площі проходить вулична виставка «Полк Азов – Янголи Маріуполя», присвячена захисникам і захисницям із підрозділу «Азов» Національної гвардії, які загинули при обороні Маріуполя від російських загарбників.

Виставка складається зі 154-х великих інформаційних планшетів, що містять портрет та текст про життєпис Героя. Серед них згадані і два бердянця – Віталій Парасюк та Віктор Пелехатий, про якого ми вже розповідали раніше.

Танкіст Віталій Парасюк з позивним «Кур’єр» народився в Бердянську 11 травня 1974 року. До полку «Азов» з дислокацією у місті Урзуф вступив у 2016 році. Займався підприємницькою діяльністю, полюбляв рибалити. Так вийшло, що Віталій загинув у свій день народження, у нього залишились дружина, син та донька.

Віктор «Дізель» Пелехатий народився 21 липня 1988 року, також в Бердянську. Навчався в БДПУ за фахом вчитель інформатики та трудового навчання. До лав полку долучився в 2015 році, а перед цим допомагав «азовцям» з ремонтом техніки як волонтер. Був гарним батьком та люблячим чоловіком, загинув 21 березня на заводі «Азовсталь».

Обидва наші військовослужбовці посмертно нагороджені орденом «За мужність». В найближчий час їх необхідно буде вшанувати та увіковічнити пам’ять і на місцевому рівні.

Виставка «Полк Азов – Янголи Маріуполя» триватиме до 14 листопада, кожен охочий може встигнути прийти і дізнатися про життєписи полеглих воїнів полку «Азов», найменшому з яких було 18, а найстаршому – 63 роки.

https://www.youtube.com/watch?v=rV6ATN-3vXU