Як радянська влада обстрілювала Бердянськ у квітні 1918 року
29 квітня 1918 року радянські кораблі обстріляли Бердянськ, завдавши місту численних руйнувань. Про це повідомлялось в телеграмі із Одеси, яку опублікувала газета «Нова Рада» у номері за 9 травня того ж року.
Дослівно: «В морських колах одержано відомості про виступлення советських пароходів, декілька міноносців та крейсерів, які обстріляли Бердянськ і випустили в місто досить багато знарядів і зробили багато шкоди. Що було причиною обстрілу спокійного міста невідомо» (стилістику збережено).
«Нова Рада» — українська щоденна газета, що виходила в Києві з березня 1917 до лютого 1919 років, офіційний орган Української партії соціалістів-федералістів. Видавалася як продовження газети «Рада», закритої російським урядом у липні 1914 року. У виданні друкувалися важливі законодавчі рішення Центральної ради, включаючи Третій Універсал, що проголошував Українську Народну Республіку. ЇЇ редакторами були міністр закордонних справ в уряді УНР Андрій Ніковський та Сергій Єфремов, який вважається одним із творців української журналістики (обидва репресовані радянською владою).
Що передувало (контекст)
18 квітня 1918 року у Бердянську відбулось заздалегідь сплановане повстання проти місцевої більшовицької влади, яке і стало причиною обстрілу. Воно було спровоковане масовими репресіями «червоних» проти мешканців та колишніх представників царської адміністрації міста й офіцерства.
Військовою силою повстання були «Союз скалічених воїнів» (ветерани І Світової війни) та офіцери колишнього 46-го запасного піхотного полку Російської царської армії на чолі з полковником Арістархом Абольянцем. Вони помістили під варту 25 членів більшовизованої Бердянської Ради і повернули владу до колишньої міської Думи.
Проте більшовику Рудольфу Тольмацу вдалося втекти і дістатися до розташування Олексія Мокроусова – начальника обласного штабу Червоної Армії в Криму. Загін Мокроусова підійшов до Бердянська, розташовув в акваторії баржу з двома артилерійськими гарматами та обстріляв місто. Однак після зворотнього вогню загін Мокроусова був змушений відступити.
Після цього місто без бою і за згодою міської влади зайняв підрозділ білого полковника Михайла Дроздовського. 24 квітня дроздовці вийшли з Бердянська і через день місто було зайняте австрійцями і представниками адміністрації Української Держави Павла Скоропадського.
(Олексій Мокроусов останню частину свого життя провів у Сімферополі, помер у 1959 році і похований на місцевому військовому цвинтарі).
Читайте також: «Справа Гладкого. Як петлюрівський дипломат потрапив до рук бердянських НКВСешників».