Сьогодні Жовтневий суд міста Запоріжжя закінчив розгляд кримінальної справи відносно Сергія Куропятнікова, який добровільно займає посаду заступника начальника у створеному окупантами органі «МЧС Бердянска». Йому призначено покарання у вигляді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та в органах влади на 15 років та з конфіскацією майна.
Оскільки обвинувачений переховується на окупованій території, розгляд справи відбувався без його присутності, але за участі захисника, якого було призначено державою.
49-річний Куропятніков є уродженцем російського міста Кемерово та колишнім співробітником Державної служби з надзвичайниї ситуацій України, звідки його було звільнено за систематичне невиконання умов контракту.
Судом встановлено, що Куропятніков схиляв особовий склад пожежно-рятувальної станції до переходу на бік окупаційної влади рф та продовження служби в лавах МЧС російської федерації та за російськими стандартами; спалив символіку України: зображення гербу, прапор та текст гімну України; надавав інтерв’ю проросійським медіаресурсам щодо роботи підпорядкованої йому фейкової установи. Також зрадник формував структуру та комплектацію штату незаконного органу, забезпечував запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, гасіння пожеж, виконання обов`язків підлеглими йому службовцями, нарахував та виплачував їм заробітні плати, премії, тощо.
Суд визнав Куропятнікова винним за частиною 7 статті 111-1 КК України – добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
У жовтні минулого року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.
Нагадаємо, в квітні поточного року було засуджено і начальника окупаційного «МЧС Бердянска» Анатолія Псьола – він отримав аналогічне покарання.
Співробітники Служби безпеки України викрили агента фсб, який у прифронтових районах Запоріжжя збирав інформацію про розташування бойових позицій підрозділів морської піхоти ЗСУ, геолокації залізничних мостів та об’єктів енергетики. Для цього він об’їжджав місцевість під виглядом водія таксі та здійснював відеозйомку за допомогою прихованого реєстратора і мобільного телефона.
Шпигуна було затримано на гарячому – під час виконання ним ворожого завдання з фіксації координат на Мелітопольському напрямку.
Зловмисником виявився колишній посадовець податкової міліції, якого у 2011 році було звільнено за корупцію. Його дистанційно завербував кадровий співробітник фсб на початку березня поточного року. За кожне виконане завдання фігуранту «гарантували» грошову «винагороду» у розмірі від 2 до 5 тисяч гривень, які для конспірації він пропонував перераховувати на банківську картку свого сина. Крім того, російська спецслужба обіцяла зраднику керівну «посаду» в окупаційній адміністрації у разі захоплення обласного центру. У поле зору фсб він потрапив через антиукраїнську активність у заборонених соцмережах «Вконтакте» та «Одноклассники».
Наразі затриманому повідомлено про підозру за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану) та взято під варту. Йому загрожує довічне ув’язнення.
Жовтневий районний суд Запоріжжя засудив екс-журналіста Павла Іщука до 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, державних, комунальних підприємствах, установах, організаціях будь-якої форми власності та в органах, що надають публічні послуги строком на 15 років, з конфіскацією всього належного йому майна.
Павло Іщук з перших днів окупації Бердянська перейшов на бік ворога та добровільно зайняв посаду заступника мера із зовнішньої, внутрішньої політики та масових комунікацій. Він організував оприлюднення пропаганди через проросійський Telegram-канал «Бердянск ZaVtra» щодо діяльності незаконно створених органів влади – мерії Бердянська та бердянського відділу поліції, погодив програму випуску радіоефіру на захопленій окупаційними військами держави-агресора рф станції «Азовська Хвиля» щодо обмеження руху транспорту по Бердянську, брифінгу самопроголошеного виконувача обов’язків мера Бердянська та інших новин.
15 травня 2023 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя визнав Павла Іщука у скоєнні злочину, передбаченого частиною 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України – добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, що є колабораційною діяльністю.
У судовому засіданні допит обвинуваченого не здійснювався, оскільки він перебуває на окупованій території – судовий розгляд відбувався в порядку спеціального судового провадження. При цьому Іщук викликався до суду як за місцем своєї реєстрації, так і через засоби масової інформації, проте виклики проігнорував.
Нагадаємо, 31 жовтня Сили опору здійснили спробу ліквідації Іщука шляхом вибуху, колаборант отримав чисельні ушкодження, але вижив. 30 березня у Москві злочинця заочно заохотили прийняттям до «Союзу журналістів росії» і нагородили щорічною премію «Золотое перо» в номінації «За смелость при исполнении журналистского долга».
Жовтневий районний суд Запоріжжя виніс вирок голові окупаційної адміністрації смт Андріївка Бердянського району Олександру Костріжу. Він за погодженням псевдоголови Бердянська Олександра Сауленка добровільно прийняв пропозицію військового коменданта смт Андріївка на ім’я «Саід» з позивним «Борода» очолити селищну окупаційну адміністрацію.
Слідчими СБУ та судом встановлено, що Костріж здійснював організацію та керівництво незаконного органу влади, надавав інтерв’ю проросійським ЗМІ, в якому дякував окупаційній владі та казав, що місцеві мешканці впевнені, що росія там назавжди та є їх батьківщиною.
Таким чином дії Олександра Костріжа підпадають під ознаки частини 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України – добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території (колабораційна діяльність). Злочинець отримав максимально можливе покарання – 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, державних, комунальних підприємствах, установах, організаціях будь-якої форми власності та в органах, що надають публічні послуги, строком на 15 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Судовий розгляд справи проводився без участі обвинуваченого, але за участі захисника, якого було призначено державою.
Працівники Державного бюро розслідувань повідомили про підозру у державній зраді начальнику речової служби тилу 501-го Окремого батальйону морської піхоти 36-ї бригади ВМС ЗСУ старшому лейтенанту Костянтину Безсмертному. Слідство вважає, що через його дії 4 квітня 2022 року в полон потрапили 277 військових цього підрозділу.
До 24 лютого 501-й ОБМП базувався у Бердянську, а з початку повномасштабного вторгнення Росії одна частина особового складу вирушила у Запоріжжя, а інша — на околиці Маріуполя. Через авійаційні та артилерійські обстріли військовим довелося переміщуватися Маріуполем і з часом вони опинилась в районі заводу «Азовмаш» та металургійного комбінату ім. Ілліча. Тоді в критичній ситуації Безсмертний зрадив присязі та перейшов на бік ворога, вступивши у змову з росіянами. Користуючись важкою ситуацією, він вмовив командира підполковника Миколу Бірюкова припинити оборонні дії, здати зброю та особовий склад. В результаті 277-ми військовослужбовцям батальйону був відданий наказ на передислокацію, але насправді їх переправили до «днр». Один із флангів оборони міста став незахищеним. Морпіхи були введені в оману, тому не могли усвідомлювати протиправного характеру наказу чи розпорядження про здачу в полон.
Полонені бійці 501 ОБМП. Скріншот
Полонених морпіхів тримали спочатку в Оленівській тюрмі, а згодом почали переміщувати до СІЗО і колоній на території росії — у Ростовську, Курську, Тульську, Рязанську області, декого залишали і в окупації, наприклад, у виправній колонії №27 міста Горлівка.
Також ДБР ухвалило рішення щодо закриття проваджень відносно усіх 277-ми військовослужбовців 501-го ОБМП за підозрою у дезертирстві. Це дає підстави уповноваженим органам відновити порушені права полонених морпіхів щодо виплат їх родичам.
Крім цього слідство встановило, що Костянтин Безсмертний продовжив свою зрадницьку діяльність і після його диверсії в Маріуполі. Повернувшись до Бердянська, він знову почав агітувати українських військових переходити на бік ворога та за винагороду надавати йому відомості щодо розміщення сил та засобів оборони України. Протягом квітня-червня 2022 року встановлено принаймні три такі факти.
За ці дії зраднику загрожує довічне позбавлення волі.
«У нас тут майже кожен день мітинги на підтримку України, на яких збираються кошти для ЗСУ. Для культурних обмінів з місцевими мешканцями і збереження власної ідентичності, я з колежанками зареєструвала громадську організацію «Ukrainsk råd I Sarpsborg», яку довірили очолити мені. Наша мета – артикуляція українськості в норвезькому просторі» – розповідає біженка з Бердянська Валентина Ємельяненко. На Батьківщині вона відома як експертка з гендерних питань та правозахисниця.
Рóде
Королівство Норвегія запропонувало українським біженцям чи не найкомфортніші умови серед країн Європи. За даними ООН на середину квітня, туди виїхало вже більше 45 тисяч наших громадян. Приблизно 90% з них – це люди, які втратили житло в наслідок окупації чи бойових дій. Серед них і Валентина.
Найчастіше перебування українців в Норвегії починається з Роде – найбільшого первинного реєстраційного центру для вимушених мігрантів, розташованого в однойменному містечку поруч із Осло.
Будівля центру Роде
Роде виглядає як великий критий стадіон з різними локаціями за напрямами послуг: виготовлення тимчасових документів, термінова діагностика здоров’я (і за потреби лікування, навіть стоматологічне), невелика перевірка поліцією, оформлення дітей тощо. Тут відбувається розподіл біженців по приймаючим комунам – рандомний процес, що виконується електронною системою, вплинути на результати якого ні вмовляннями, ні тим паче корупційним шляхом неможливо – такі правила, і норвежці не люблять, коли їх порушують.
«Індивідуальний підхід в цій країні майже не застосовується, – пояснює Валентина, – тому відомі випадки, коли людина із автівкою потрапляла до квартири в центрі міста, а багатодітна жінка без машини отримувала житло на околицях, звідки до найближчої зупинки громадського транспорту треба добиратись півгодини. Так з точку зору норвежців виглядає тотальна рівність і багатьох українців це шокує».
В Роде сім’я Валентини отримала не тільки їжу і одяг, а й ортопедичні матраци та чисту постіль. Це дозволило трохи відновити сили, адже шлях до Норвегії із захопленого рашистами Бердянська тривав 11 днів.
Їдальня центру Роде
«Умови проживання там пристойні, щось краще серед подібних центрів годі й шукатив усій Європі, – підсумовує Валентина, – персонал Роде дуже привітливий: зустріне, допоможе піднести сумки, дасть дитині іграшку, заспокоїть. А якщо під час обіду хтось затримався , офіціант знайде вас та привезе їжу».
Після проходження усіх реєстраційних формальностей біженців відправляють в мутак (motak) – центр по типу гуртожитку – або, якщо пощастить, до готелю. Там вони чекають на отримання так званої «блакитної картки», яка фактично є візою для проживання і роботи, а також гарантією державного захисту. Однак відомі й винятки, коли людей зустрічали в аеропорту і везли до готелю, де вони жили та харчувались за рахунок держави до отримання «блакитної картки». Звідти одразу їхали на постійне проживання в комуну, не побачивши ні Роде, ні мутаку.
Ставангер
До таких виключень сім’я Валентини не потрапила. Їх направили на берег Північного моря – до міста Ставангер, який для них визначила система. У нафтовій столиці Норвегії, як його ще називають, бердянці провели наступні сім місяців. В місцевому мутаку, який можна порівняти з пансіонатом, їх побутові потреби, як і усіх інших українців, були забезпечені повністю – включно з виплатою невеликих коштів та щоранковою доставкою доньки на шкільному автобусі у школу. Адміністрація вимагала від біженців лише прибирання приміщень та прилеглої території, але і в цьому їм допомагають місцеві. Валентина швидко приходила до тями після пережитих жахів окупації та спостерігала, як норвежці працюють з біженцями.
Українці на іпотерапії
«Там я вперше зрозуміла, що природня повага до кожної людини, незалежно від її віку, соціального походження та статусу, у норвежців в крові – вони інакше комунікувати не вміють. Ми зустрілися і з відкритістю, добротою та простотою, абсолютною відсутністю агресивності. До людей однаково гарноставляться і у державних інстанціях, – пригадує біженка. – Час у мутаку я не гаяла – підтягувала свої знання з англійської (тут її знає кожний), допомагала місцевим волонтерам та проводила багато онлайн-тренінгів з психологічної роботи. Це дозволяло мені відволіктися самій і одночасно допомагати жінкам, які цього потребували».
Валентина багато спілкувалась з місцевими журналістами, розповідала про побачені страхіття війни, злочини російської армії та важливість гуманітарної і військової підтримки Україні. Вона проводила онлайн-зустрічі зі студентами і викладачами БДПУ, приймала участь в написанні Посібника для гендерних радників, а також офлайн долучалась до організації гуртків в’язання, спортивних турнірів та роздачі закуплених норвежцями взуття та одягу.
Валентина Ємельяненко на складі
Разом з цим Валентина чекала можливості перебратися поближче до Осло. Там вже багато років мешкає її кузина, яка, власне, і запропонувала знайти притулок у цьому північному королевстві. Наявність родичів – чи не єдина обставина, яка дозволяє біженцям змінювати місце проживання, не втрачаючи підтримку держави. Нею родина Ємельяненків і скористалась. Вони врешті переїхали до Сарпсборгу – історичної столиці Норвегії, розташованій в годині їзди від Осло – столиці сучасної.
Сарпсборг
Ця комуна також виявилась дуже привітною. Бердянців зустріла представниця влади, до речі, також українка, яка переїхала до Норвегії 15 років тому. З дороги їх пригощали кавою, соком, смаколиками.
«Нам виділили дві години, розмовляли доброзичливо, ніби з родичами, видали картку з грошима та повезли поселяти. Квартиру нам надали у котеджному містечку на березі Гломми – найбільшої річки в країні – вона виявилась з терасою, каміном, посудом та меблями. Не вистачало лише штор на вікнах, але тільки тому, що з нами хотіли узгодити їх колір (їх привезли та повісили наступного дня). Також нам надали нову побутову техніку, зазначивши, що при поверненні на Батьківщину, ми можемо забрати її з собою. Нас тут загалом 200 українців і усім надано приблизно однакові умови», – каже Валентина.
Котедж українських біженців
Проте в інших, особливо маленьких північних, комунах умови дещо різняться – це пов’язано з їх обмеженими можливостями. Там просто відсутнє вільне комфортне житло і влада надає українцям те, що є – іноді необжите, з сирістю та пліснявою. Через це виникали поодинокі випадки невдоволення від наших співвітчизників, тому нещодавно уряд побудував в Осло новий гуртожиток для українських одинаків та бездітних пар.
В Сарпсборзі Валентина, як і всі українці, вступила до державної інтродукційної програми, яка зобов’язує відвідувати курси з вивчення норвезької мови (треба досягти рівня В1), національної історії, культури та передбачає заробітну плату, відпустку і вихідні. Викладання відбувається переважно на базі приватних шкіл та без перекладачів. Також передбачається стажування за українським профілем освіти чи досвіду, наприклад, в редакціях газет, муніципалітеті, пекарнях, садочках тощо.
На вулиці Сапрсборгу
«Інтропрограма триває півроку, але українцям як вийняток дозволено її продовжувати до півтора року, чим вони охоче користуються, паралельно починаючи підпрацьовувати. Наші люди тут швидко адаптуються, тому без труднощів влаштовуються і, як правило, за власними інтересами. Особисто я хочу і далі займатися захистом прав жінок та дітей», – відверто говорить жінка.
Українці за цією програмою отримують приблизно 16000 крон без податків, плюс відшкодування половини вартості оренди житла та комунальних послуг (це ще від 4 до 6 тисяч крон). Таким чином у середньому щомісяця виходить біля 2000 євро на людину. Для комфортного життя цього вистачає.
Реальність та плани
В Норвегії класична освіта для іноземців є платною, виключення лише для українців, які приїхали у 2022-му році. Дипломи українського зразка тут визнають, оплату їх перекладу бере на себе уряд цієї скандинавської країни. Взагалі, норвежці до українців ставляться тепло і масово їм допомагають. Вони привозять до мутаків повні багажники одягу та солодощів, оплачують дітям екскурсії, збирають їх до школи. Безкоштовно і безтерміново діляться велосипедами і навіть автівками.
«Коли випало багато снігу, хтось з сусідів зранку почистив доріжку до нашого входу у котедж, – пригадує Валентина. – За увесь час я не можу пригадати жодного негативного прояву від норвежців. На жаль, українці іноді цим зловживають. Наприклад, їздять в потягу без квитку або не оплачують парковку. Часто їм це прощають, проте були випадки, коли наших людей штрафували і навіть висвітлювали це в медіа. Але без хейту – лише для того, щоб така поведінка не повторювалась в подальшому».
Українці на масовому заході
Наразі Валентина з колежанками готується до участі у фольк-фестивалі, який відбудеться влітку. Для презентації України вони вже створюють хенд-мейд та інсталяції. Діти плетуть браслети з національною символікою, які планується продати, а виручені кошти направити до України.
«Ще ми контактуємо з бібліотеками – тут це живі місця для заходів та зустрічей. Виявилось, що в бібліотеці Сарпсборгу немає україномовних книгЗа пропозицією комуни я займаюся питаннями комунікації з біженцями, створила і адмініструю Facebook-спільноту українців Сарпсборгу. Я і надалі хочу об’єднувати всіх співвітчизників, які опинились у цій країні, – ділиться планами бердянка. – Вже пройшов рік нашої невизначеності, люди потрохи починають будувати плани на майбутнє, але про повернення додому говорити зарано. Єдине, що нас тут всіх об’єднує – це бажання Перемоги».
Матеріал створено в рамках програми експертної підтримки ГО «Інтерньюз-Україна»
Делегація у складі чотирьох попів Бердянської та Приморської єпархії УПЦ МП вирушила до Москви, де зустрілась з патріархом Кірілом та попрохала його про включення цієї єпархії до Російської православної церкви.
До її складу увійшли секретар єпархії, настоятель храму Святої Трійці (біля Центрального ринку) Сергій Ілющенко, прес-секретар єпархії, настоятель храму Новомучеників Бердянських (біля гімназії №1) Євген Клименко, керівник молодіжного відділу єпархії, клірик храму Святої Трійці (м. Приморськ) Димитрій Лебедченко та настоятель храму Зішестя Святого Духа (смт Більмак) Димитрій Міхешкін.
В путінській росії РПЦ можна вважати однією з гілок влади, яка частково відповідає за пропаганду і легалізацію військової агресії серед своєї пастви, а сам Кіріл неодноразово особисто «благословляв» Z-військо на вбивства українців.
Митрополит Бердянської єпархії Української православної церкви Єфрем (Ярінко) не побажав співпрацювати з окупаційною владою і, щоб уникнути репресій, був змушений залишити місто. Для четвірки зрадників це і стало формальним приводом для переходу під протекцію Кіріла.
Ілющенко та Клименко неодноразово приймали участь в пропагандистських заходах окупаційної влади Бердянська під російськими триколорами, проте прямими коментарями розкривати свою колаборацію з ворогом уникали. В Москві ж вони себе вже не стримували. Вся четвірка знялась в програмі православного телеканалу «Спас» в якості гостей із «российских городов», під час якої Клименко використовував кремлівський термін «сво», російські війська називав «нашими» і скаржився, що у Бердянську його називали «московським попом».
Ілющенко в свою чергу відверто зізнався, що місія священиків – «успокаивать народ и объяснять ему смысл происходящего, поскольку тот находится под пропагандой». Він нарікав, що церква нібито звикла до переслідувань, але в той же час чомусь не згадав про те, що двох бердянських греко-католицьких священиків рашисти уже півроку утримують у полоні, а нещодавно у католицькому костелі були проведені обшуки. Також він назвав жителів окупованого регіону громадянами рф і додав, що «наше будущее только в россии».
Перехід до РПЦ зрадники пояснюють і виконанням волі своєї пастви. Це свідчить про спробу їхніх кураторів укотре продемонструвати уявну підтримку населення російській окупаційній владі.
Ще один прихильник «руzzького миру» в рясі – настоятель храму Святителя Миколая Чудотворця (біля Аквапарку) Віталій Гогунський до Москви не поїхав, але вже є фігурантом кримінального провадження щодо державної зради в умовах воєнного стану. Схоже, найближчим часом до нього доєднаються і чотири вищевказані запроданці.
Голова Бердянської районної держадміністрації Олексій Бакай запропонувавав начальнику Бердянської міської військової адміністрації Вікторії Галіціній посмертно присвоїти екс-меру Валерію Баранову звання почесного громадянина Бердянська.
Справа в тому, що восени минулого року Верховна Рада припинила повноваження міського голови, Бердянської міської ради та її виконавчого комітету та наділила їх повноваженнями Галіціну, яка усі важливі рішення може приймати одноособово.
Чи наважиться вона присвоїти це звання Баранову без громадського обговорення покаже час, але відомий випадок, коли Вікторія відмовила громадській організації «Платформа Громадської Взаємодії» на її пропозицію перейменувати вулицю Новоросійську на честь польського міста-побратима Бєльсько-Бяла, яке багато допомагало бердянській громаді на початку окупації, на тій підставі, що без проведення громадських слухань це неможливо.
Щодо кандидатури Валерія Баранова. Дійсно, він свого часу багато зробив для розвитку Бердянська як курорту, однак остання його каденція 2020-2021 була неефективною і, скажімо відверто, ганебною. Але річ навіть не в цьому. А в тому, що за минулий рік окупації мільйонер Баранов і пальцем не поворухнув, щоб гуманітарно або хоча б морально допомогти постраждалій громаді. А в цей час десятки бердянців клали своє життя на фронті за збереження української державності. Наприклад, Сергій «Каспер» Бровін, Денис Алтунін, Віталій Павріанідіс (посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня), Віктор «Дізель» Пелехатий, Володимир Іванніков (посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня), Антон Просоленко, Олександр Шиян, Олександр Бочеваров, Віталій «Джин» Захарченко, Андрій Холодняков (посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня), Віталій «Кур’єр» Парасюк, Роман «Тихий» Сухомлин (за 6 днів до загибелі був нагороджений медаллю «За військову службу Україні»). На жаль, цей список можна продовжувати. Чим вони менше гідні пошани, ніж Баранов, статки якого складало приватизоване комунальне майно?
Хотілося, щоб бердянське начальство хоча б на час війни забуло про чиновницьку кругову поруку і звернуло увагу на тих, хто ціною свого життя назавжди прославили Бердянськ, довівши свою почесність та відданість народові.
У 2017 році міськрада присвоїла звання почесного громадяднина одразу дев’ятьом полеглим захисникам. Чому би цю формулу не повторити і зараз?
Звісно, за виключенням скульптора Миколи Мироненка, який наразі співпрацює з окупантами. Доречі, чомусь ніхто з посадовців досі не ініціював позбавлення його цієї регалії…
Після початку відступу німецьких військ і деокупації перших територій, у жовтні 1943 року НКВС і НКДБ СРСР видали спільну директиву за №494/94, яка встановила порядок арештів поліцаїв та інших пособників нацистів.
Згідно з цим наказом арешту підлягали керівний і командний склад органів поліції; рядові поліцейські, які брали участь у каральних експедиціях проти партизанів і патріотів або проявляли активність у виконанні покладених на них окупантами обов’язків; а також колишні військовослужбовці Червоної Армії, які перйшли на бік ворога або добровільно здалися в полон, а потім вступили на службу в поліцію.
Проти цих осіб здебільшого порушували слідчі справи за статтею 54-1 «а» Кримінального кодексу – зрада Батьківщині (у редакції 1934 року), яка передбачала розстріл або позбавлення волі на 10 років із конфіскацією всього майна. Один із таких прикладів відомий у селі Луначарське, що зараз називається Азовське і входить до складу Бердянської ОТГ.
У вересні 1943 року, коли німецькі війська залишили Бердянськ, що мав на той час назву Осипенко, радянські спецслужби одразу почали фільтрацію населення. 6 грудня працівники місцевого райвідділу НКДБ заарештували в Луначарському Павла Кіссу – 29-річного працівника колгоспу «Зоря комунізму». Увага чекістів до нього полягала через наступні події.
Восени 1941-го, коли Кісса працював на будівництві оборонних споруд на правому березі Дніпра, в містечку Хортиця (зараз входить до складу Долинської сільради Запорізького району) він потрапив в оточення. Звідти йому вдалося вирватися і, уникнувши полону, повернутися додому. До 2 червня 1942 року Павло працював хліборобом, але потім вступив до німецької поліції і прослужив до середини літа.
Помічник оперуповноваженого Осипенківського райвідділу НКДБ Союзов знайшов двох свідків, які розповіли, що Павло Кісса за завданням німецької влади охороняв залізничний міст від партизанів, затримував підозрілих осіб, які проходили через нього, а також конвоював до Бердянська молодь для подальшого її відправлення на примусові роботи в Німеччину. Сам Кісса зізнавався тільки в охороні мосту і стверджував, що німецькому уряду не присягав.
14 грудня НКДБ у Запорізькій області ухвалило справу проти Кісси через «відсутність складу злочину за період його служби в поліції» закрити, а його самого, на підставі директиви №494/94, було вирішено відправити до одного з таборів. В таких спецустановах громадян позбавляли волі та залучали до примусової праці, що розглядалося радянською владою як спосіб спокути провину за перебування в полоні або окупації.
Проте, чи потрапив Павло до спецтабору, достовірно невідомо, оскільки в матеріалах справи є повідомлення про те, що 26 грудня його з-під варти звільнили і повернули вилучені гроші та паспорт.
В 1999 році Павло Кісса був реабілітований як жертва політичних репресій.
Предыдущее изображение
Следующее изображение
Статтю підготовлено за матеріалами Державного архіву Запорізької області. З повним змістом справи Павла Кісси можна ознайомитися за цим посиланням.
Працівники Служби безпеки України завершили досудове розслідування відносно Володимира Шеляга, який підозрюється у співпраці з російськими окупантами. Встановлено, що у липні 2022 року він прийняв добровільно пропозицію від окупаційної адміністрації та зайняв посаду «начальник отдела ЖКХ» у незаконному органі влади «ВГА Бердянска и Бердянского района». На час окупації міста Шеляг займав посаду начальника відділу благоустрою та утримання міста управління житлово-комунального господарства виконкому Бердянської міськради. Перейшовши на бік ворога, він організовує роботу псевдовідділу, керує підлеглим персоналом, підшукує нові кадри та вживає заходи щодо організації проведення ремонтно-відновлюваних робіт доріг на Бердянщині. Вказані факти підтверджуються показами трьох свідків.
https://www.youtube.com/watch?v=PjNOF-P_XHk
Правоохоронці викликають колаборанта до Запоріжжя для особистого ознайомлення протягом 14-16 травня поточного року з матеріалами провадження та отримання обвинувального акту. У разі, якщо він не з’явиться, справу буде передано до суду, який розгляне її заочно. Шеляг може отримати тюремний строк терміном від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
4 травня Жовтневий районний суд Запоріжжя обрав Шелягу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в державній в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.
Колаборант оголошений у розшук, оскільки переховується на тимчасово окупованій території і продовжує свою злочинну діяльність проти народу України.
